Початок 1980-х, пізня осінь. Старий корпус районної лікарні, в якому розміщувалося ЛОР-відділення. В окремій палаті четвертий день на лікуванні був генерал. Він приїздив із перевіркою автомобільного батальйону, котрий допомагав господарствам у збиранні цукрового буряка.
Ранок
четвертого дня лікування генерала проходив за планом лікарів і генерала. Проста
охайна палата. Ліжко, біля вікна стіл, стілець, а на столі — телефон
спецзв’язку. Рівно о десятій до палати ввійшли головний лікар і помічник
генерала. Після короткого медичного огляду генерала та пояснення, на якій
стадії його застуда, до палати ввійшла старша медсестра з тацею в руках. На
таці стояла пляшка «прозорої мікстури» (можливо, ексклюзивно виготовленої в Яківцях
чи Орловій) і «вітамінна група» (нарізка з сала, кільце домашньої ковбаси та
деякі інші вітаміни) для кращого засвоєння мікстури.
Коли
старша медсестра все це ставила на стіл, помічник повідомив генералу, що з
Києва просили зв’язатися з ним і лікарем. Налагодивши зв'язок, передав слухавку
генералу.
-
…
-
Тут дуже професійні лікарі. Вони використовують найпрогресивніші методи
лікування. Тут усі умови для лікування і праці з документами. Ні, не треба мені
до столичного шпиталю. Мені стає краще з кожним днем. Скоро буду в строю…
-
…
Завідувач
відділення слухав бесіду. Його переповнювала гордість, що про його відділення
знає аж у столиці командування округу. Ту гордість у ньому намагалася трішки
посунути посмішка з запитанням: «А що, коли ще й начальство генерала приїде
після такої реклами лікуватися? Це ж скільки їм треба буде “мікстури” і
“вітамінів”?»
