Два обличчя однієї біди.

«Фашистів майбутнього називатимуть антифашистами».

Цю фразу приписують різним діячам і вказують, що вислів адресований певним країнам. Але це не так важливо. Важлива точність цього вислову, котру підтверджує історія.

Реінкарнація

Фото з сторінки УП

Гітлер: Як завжди я намагався досягти змін мирним шляхом.
Путін: Ми наполегливо й терпляче намагалися домовитися з провідними країнами НАТО.

Торецьк

 

https://www.youtube.com/watch?v=a9n-IoHR7s8 

Гітлер: Це брехня, коли у світі кажуть, що ми хочемо зробити зміни виключно силою.
Путін: Ми нікому і нічого не збираємось нав'язувати силою.

Соледар

https://www.youtube.com/watch?v=MvbEc9cyxe4

Гітлер: Ви знаєте про нескінченні спроби, які я робив для мирного вирішення проблем Австрії, а потім Судетської області, Богемії та Моравії. Все було марно.
 
Путін: Безкінечно довгі 8 років ми робили все можливе, щоб вирішити ситуацію мирними, політичними засобами. Все дарма.

Часів Яр 

https://www.youtube.com/watch?v=MLAifYicSr4

 
Гітлер: Німеччина не має жодних інтересів на Заході Західний вал назавжди окреслює межі Рейху.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій

Мар'їнка

https://www.youtube.com/watch?v=6lPG-VCHZ4w

Гітлер: Ті, хто живе там (у Польщі. — ред.), німецькі меншини зазнають огидних переслідувань.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій. Її мета (спецоперації – ред.) – захист людей, які протягом 8 років наражаються на знущання, геноцид з боку київського режиму.

Вугледар

https://www.youtube.com/watch?v=rJytKkTN3CY

 
Гітлер: Гданськ був і є німецьким містом, (польський сувалковський. — Ред.) коридор був і є німецьким.
Путін Україна для нас – це не просто сусідня країна. Це невіддільна частина нашої історії, культури, духовного простору.

Бахмут 

 

https://www.youtube.com/watch?v=_jaJudUHA-k  

Таких міст десятки. А з селами — сотні. По них орда пройшла.

Отак Московія і писала історію свою. Все за шаблоном, як колись Новгород. Місто зруйнували, людей вибили та виселили. На їхнє місце привезли інших людей. Через порожню територію вкрали історію. А щоб зв'язати воєдино, то пізніше придумали Рюрика. Той Рюрик у жодному паралельному джерелі не стрічається. І так далі. Брехня брехню поганяє по усій історії Московії.

 

P.S. Не страшно, як прийдуть завойовувати вас бандерівці. Страшно, коли вас прийдуть "освобождать" росіяни. (одеська приказка)

Він і вона.

          Черкаси. Рання тепла осінь 21-го року. Вдень — ортопедична клініка. Ввечері — блукання, кульгаючи затишним центром міста. Отак одного вечора від готелю я приблукав у сквер до пам’ятника Василю Симоненку.

Усівшись, розглядав сусідів, маскуючись поправлянням пов’язки на нозі.

Зліва на сусідній лавці - дві бабусі. Праворуч сусідами аж три бабусі. Думаю, що моє маскування з пов’язкою було розгадане бабусями ще до того, як я його задумав. Мені небезпідставно здалося, що вони можуть вгадувати не те, що я думаю, а те, що буду думати. За пам’ятником паркові лавки були вільні. Тобто картина така: Василь Симоненко дивиться на мене і бабусь.

Вивчивши мене візуально, бабусі повернулися до своїх бесід. Насолоджувався теплом ранньої осені. Закрив очі, вслухаючись в їхні бесіди. Ті бесіди перенесли мене в дитинство, під радіоприймач, з котрого транслюють програму «Театр перед мікрофоном». Кожна з бабусь говорила про своє. І все те створювало цілісну картину життя їхніх родин у місті та родичів у навколишніх селах. Такий сценарій важко написати. Хвилин п’ятнадцять отримував задоволення, слухаючи їх, і раптом вони одночасно замовкли. Відкрив очі. Повільним виваженим кроком до однієї з лавок за пам’ятником підійшов чоловік років 30-ти з величезним букетом троянд. Сів, поклавши поряд букет, і глянув на годинник.

Першою до тями після паузи в пару хвилин прийшла одна з бабусь

- В рубашечці…

Далі включилися усі:

- В тухлях…

- З букетом…

- Женитися хоче…

- Красивий парубок…

- Трохи вже переходив у парубках…

- Але ж красивий та акуратний…

- Який букет!!!

- Не те що мій Петро біля клубу нарвав чорнобривців і прийшов свататися…

- А що, айстр не було?

-Та йому захотілося раніше, ніж вони зацвіли.

- …

На молодому чоловікові дійсно одяг був старанно випрасуваний: стрілочки на штанах, комірець ідеальний, черевики. Бабусі ожили. Вони забули, про що говорили, у них з’явився інтерес неабиякий до дійства, що починалося, і вони вже були його учасниками.

- Побачення!

- Якщо він такий красивий у рубашечці, то яка ж вона?

- Такий з вертихвісткою водитися не буде…

- Це ж вона в якому платті прийде?!

- В квітчастому.

- А може, в костюмі?

- Та хто ж у штанях за предложенієм приходить.

- В платі і тухлях…

- ….

Молодий чоловік поглядав на годинник. Перекладав букет. Навіть зателефонував. Потім витяг маленьку червону коробочку і почав її відкривати й закривати, розглядаючи. Мені здалося, що я почув, як у бабусь застукали серця.

- Чекає.

- Нервує.

- Я ж казала, що предложеніє буде робити.

- В салоні вона зачіску робить.

- От у мене коса була, як заміж виходила…

- Свідомо запізнюється, ціну набиває…

- Виховані дівчата не повинні скакати на таке дійство…

- Хоча б не вкрали такого красеня, поки вона в салоні сидить.

- От цікаво, яка ж у неї сукня буде.

- Довга. Такому в короткій не потрібна.

- І тухлі на каблучку …

- …

Я в думках був учасником цих діалогів в очікуванні на сцену появи панянки. Мені навіть здавалося, що пам’ятник Василю Симоненку теж із цікавістю чекав на розв’язку цієї святкової події в житті двох людей.

Бабусі знов раптово замовкли. На майданчику з’явилася молода пані. Вона повільно йшла до нашого героя, котрий підводився з лави, не відводячи від неї очей. Здалося, що я чую, як бабусі затамували подих, а їхні серця зупинилися. Нарешті пролунала перша фраза, котра перервала тишу.

- В піжамі!

Інша бабуся лише секунд через десять тиші  змогла уточнити деталі лука (стилю одягу) панянки вимовивши наступну фразу.

- В майочці!

І знову запанувала тиша, в котрій наші герої покидали майданчик.

За півхвилини дискусія ожила і вибухнула з новою силою. Використовувалися цікавезні словосполучення для характеристик подій і героїв. Перша фраза нової дискусії продублювала попередню, сказану майже півхвилини тому.

- В пижамі!...

Я покидав майданчик під гудіння розмов бабусь. До мене у них вже не було ніякого інтересу. У них була гаряча тема для обговорення.

Черкаси. Рання тепла осінь 21-го року. Словесна хвотографія.

P.S. Прошу вибачення у героїв цієї події за підглядання, підслуховування і фотографування. Але все того вечора було красиво і усі були чудові. Це була осінь перед зимою. Зимою, в котрій прийшла активізація війни. Війни, котра вже йшла з 14-го року.

     В основу створення монумента покладені вірші поета 

   «Спади мені дощем на груди» та «Ти знаєш, що ти — людина?».