Колгоспний футбол

Тривав другий тайм матчу між командою нашого господарства і колгоспу “Серп і молот”. Рахунок влаштовував усіх. “Перемога 2 : 2 Нива” — красувався ретельно виведений крейдою напис на тракторному причепі, що стояв поруч із футбольним полем. Всі голи забиті в дебюті матчу, а точніше протягом перших п’ятнадцяти хвилин. Далі фізичні кондиції гравців не дозволяли підтримувати темп гри, і команди засіли в глухій обороні на своїх половинах поля. Нервував тільки молодий форвард противника як нас, так і гравців своєї команди. Він вітроного носився біля наших воріт, тримаючи в напрузі нас, і потребував допомоги від своїх. Одним словом, порушував тактичну схему гри як одних, так і других. На вимогу обох команд його замінили, і вийшов неквапливий поважний гравець; його темпом гри були задоволені всі, і все стало на свої місця.

Гра йшла, з-за воріт противника доносився димок від мангалів. Замінені гравці чаклували над шашликами. Інколи нашим форвардам щастило зібратися з силами і вибігти за ворота до мангалів, тоді захист і півзахист їм заздрили.

Фінальний свисток арбітра, м’яч покинутий посеред поля, нічия, перемогла дружба. Гравці стомлено і заслужено посунули за ворота на запах смаженого м’яса. Розбір гри обох команд проходив одночасно і в дружніх відносинах.

За таким сценарієм пройшло вже декілька матчів. А точніше — шість нічиїх і один програш вісім-нуль від сусіднього радгоспу. Там директор був фанатом цієї гри і вважав за честь зібрати всі нагороди на теренах району і, як пощастить, щось вихопити в області. Рідкісні поразки він сприймав як особисту образу. Треба віддати належне, що йому на заваді в районі ніхто не ставав, окрім пари амбіційних молодих футбольних колективів.

І ото треба було такому трапитися, щоб волею долі і ми приєдналися до них для боротьби за почесний районний трофей.

Приїхав з районного управління наш голова. Зібрав правління і першим питанням поставив: “Стан справ у спортивній роботі”. Виступ почав сам:

- Сьогодні в район прийшла сільгосптехніка, а точніше лущильники й тяжкі борони, грейдер, про який ми довго мріяли.

- Наші два лущильники ЛДГ-10 і причіпний грейдер коли можна забрати? – не витримав від радості інженер.

- Лущильники можна, а грейдера нашого нечесним шляхом вихопили в сусідній радгосп.

- Як? Ви їхньому директору говорили, що так не можна? Згідно з рознарядкою він нам прийшов, — підключився агроном.

- Не тільки говорив, а кричав, черевиком, як Хрущов, стукав по капоту його УАЗика і махав руками у нього перед носом.

- З районним керівництвом говорили? – мовив інженер.

- Безнадійно. Слухайте мене. Насолимо їм так, що вони самі грейдер віддадуть нам. Замахнемося завадити їм виграти кубок району. Їхній директор, футбольний фанат, такого удару не витримає.

(Поясню для людей молодшого віку, що раніше просто купити техніку чи будівельні матеріали і багато чого іншого для виробництва було не так просто. Мати гроші ще нічого не означало. Майже все ділили в Києві на області, області — на райони, і втиснути своє прохання потребувало зусиль. Отож і курсували спеціалісти з гостинцями до області чи Києва в надії підписати прохання на техніку чи матеріали для господарства).

Розходилися з правління без особливого усвідомлення, навіщо нам кубок. І чому не лаяли за зниження надоїв та дисципліну в тракторній бригаді.

Наступного дня голова колгоспу Іван Карпович та головний зоотехнік Віктор Григорович, він же за сумісництвом і фізорг колгоспу, вели бесіду на тему посилення команди та успішного виступу в кубку району з футболу.

- Вікторе Григоровичу, хто з наших буде грати?

- Іване Карповичу, — витягнувши папірець, починає читати, — слухайте: Кушнір, Бровко, Лозицький, Шамрай, Ляшенко…

- Ким підсилимо команду?

- Треба хоч два-три легіонери.

- На прикметі є хто?

- Придніпровці з команди “Енергія”, вже переговорив.

- Що просять?

- По мішку картоплі, лотку яєць і півню за гру. Ще каністру бензину на свій транспорт.

- Ціни ростуть… Ну, нічого не вдієш, наймай.

Переговори пройшли швидко, обговорено усний контракт, графік матчів.

Коли раніше через брак часу на тренування доводилося багато матчів грати з листа і тактичні елементи відпрацьовувалися безпосередньо на полі, то тепер тричі на тиждень о сьомій вечора на шкільному стадіоні безпосередньо під керівництвом голови колгоспу проходили тренування. Явка як на ранкову оперативку; замість звичних у більшості вечірніх пару стаканчиків оковитої — тактична підготовка. Почався наш рух на районні вершини футбольного олімпу.

Тренування і підкуп суперника відкривали нам подальшу дорогу до кубка. В 1/8 фіналу нас чекав “Механізатор” із колгоспу ім. Ульянова. Вони настільки були вражені нашим бажанням перемогти, що не дуже й опиралися. 0:0 на виїзді. 2:0, що красувалися на все тому ж тракторному причепі край футбольного поля, відкрили шлях до 1/4 фіналу.

Тут було складніше, все-таки чвертьфінал. Згідно з жеребом — гра з командою колгоспу ім. Енгельса “Колос”. В записці на столі у голови колгоспу написаний олівцем кошторис наступного змісту: “Голові колгоспу ім. Енгельса – два скати до ГАЗ-24, тренеру – поросятко, футболістам – хороша вечеря”.

Все так і було. Вдома 2:0, в гостях 0:1. І два нові передні скати на “Волзі” енгельсовського голови залишали чіткий протектор на польових дорогах. У тренера хрюкало в хліві поросятко, а у хлопців після програшу на ранок боліла голова.

В 1/2 фіналу жартом долі нас чекала команда радгоспу “Революціонер”. Перша гра на полі противника. Тактику вирішили залишити стару. Легіонерів уперед, а всі свої — в глухий захист. На околиці райцентру в повітрі над футбольним полем відчувалася явна напруга. Біля роздягалень директор радгоспу налаштовував на гру наших суперників:

- Перемога і тільки перемога. Бити по воротах з будь-якої відстані. Боротися за кожен м’яч. Ніг не шкодувати.

Ми вже якось подумали про те, що грейдер таких моральних і фінансових втрат не вартий, та спортивний азарт підганяв до змагання. Свисток судді сповіщав про початок матчу і кінець спокою в цей день.

Що тут почалося… Спочатку нас притисли до воріт, потім забили гол. Іван Карпович кричав несамовитим голосом, посилаючи нас вперед на суперника. Як раніше добре було: спокійна гра і мангал за ворітьми. А тут б’ють по ногах і не вибачаються. Мстимо за грейдер у спортивній формі. Хвилині на двадцятій нам забили другий гол. Шаленів від радості директор радгоспу. Він кричав похвальні слова гравцям своєї команди. Одним словом, бачив свою команду у фіналі, а можливо, уже і шостий кубок поспіль.

Та все-таки він недооцінив нашу здатність до боротьби. Фатальною була тридцять друга хвилина матчу. Пенальті в наші ворота. Іван Карпович чи то з відчаю, чи то з відчуття власної образи кинувся з кулаками на суддю, захищати котрого біг з іншого боку директор радгоспу. Цієї іскри було досить для організації бійки, участь у котрій взяли повні склади обох команд. Глядачі спостерігали з не меншим інтересом за цими подіями, ніж за футболом, роблячи ставки на переможця з’ясування відносин.

Переможців не було: обидві команди дискваліфікували прямо після матчу, і кубок автоматично буде вручено переможцю другого півфіналу. Наша сторона була задоволена результатом гри з радгоспною командою. Відімстили, насолили, мети досягли. І що цікаво: не перемогли, а завадили супротивнику виграти, точно так, як говорив голова на правлінні.

Що та вища чи перша футбольна ліга в порівнянні з цією грою двох колективів фізкультури. Їхали додому в синцях, замучені, голодні. Дискваліфікація нас і суперників була рівноцінна перемозі.

Минуло зо два місяці. Приїхав із району фізорг із календарем першості району. І перший матч, волею долі, нашої команди був удома з командою “Олімп” радгоспу “Революціонер”.

Другої серії не було: районне керівництво випросило ще один причіпний грейдер спеціально для нашого господарства, щоб замирити “грейдерну” війну. Після такого подарунка футбольні амбіції нашого голови колгоспу затихли. Легіонери були розпущені. “Олімп” із радгоспу “Революціонер” зіграв із нами внічию. Чи то з ввічливості, чи то просто побоюючись зняття ще й із першості району. Все владналося і стало як і раніше.

Йшов другий тайм футбольного матчу нашої команди з командою “Хлібороб” колгоспу ім. Калініна. З-за воріт по полю стелився димок від мангалів. Апетит перевищував футбольні амбіції, і навіть суддя подумував якнайраніше дати фінальний свисток. А мій колега по центру захисту схаменувся від згаданого завдання:

- Придивись і за моєю зоною, я швидко.

- Ти де?

- До споживчої кооперації, вона за двадцять хвилин зачиниться. А на мені — питання по забезпеченню горілкою дружнього столу з суперниками.

В вечірнім небі загорялись перші зорі, стелився над футбольним полем сизий дим. А по балці, до берега Дніпра, линула пісня у виконанні чоловічого хору. Обидві футбольні команди дружно виводили:

Раз над’їхав козак з міста,

Під коником камінь тріснув, да раз, два!

Під коником камінь тріснув, да раз, два!

Ніч опускалася на землю, в небі Чумацький Шлях засвічувався тисячами зірок. А біля автобуса ще доспівував хор, ніяк не розпрощавшись:

Ой чий то кінь стоїть,

Що сива гривонька?

Сподобалась мені, сподобалась мені

Тая дівчинонька.

І пісня та попливла над  Дніпром, розтанула в темряві над Звонецьким порогом. А крик нічного птаха сповістив про кінець дня.

Велика сила — футбол. Вона може здружити і розгнівати, грейдер відвоювати для господарства.