Усівшись,
розглядав сусідів, маскуючись поправлянням пов’язки на нозі.
Зліва на сусідній
лавці - дві бабусі. Праворуч сусідами аж три бабусі. Думаю, що моє маскування з
пов’язкою було розгадане бабусями ще до того, як я його задумав. Мені
небезпідставно здалося, що вони можуть вгадувати не те, що я думаю, а те, що
буду думати. За пам’ятником паркові лавки були вільні. Тобто картина така:
Василь Симоненко дивиться на мене і бабусь.
Вивчивши
мене візуально, бабусі повернулися до своїх бесід. Насолоджувався теплом
ранньої осені. Закрив очі, вслухаючись в їхні бесіди. Ті бесіди перенесли мене
в дитинство, під радіоприймач, з котрого транслюють програму «Театр перед
мікрофоном». Кожна з бабусь говорила про своє. І все те створювало цілісну
картину життя їхніх родин у місті та родичів у навколишніх селах. Такий
сценарій важко написати. Хвилин п’ятнадцять отримував задоволення, слухаючи їх,
і раптом вони одночасно замовкли. Відкрив очі. Повільним виваженим кроком до
однієї з лавок за пам’ятником підійшов чоловік років 30-ти з величезним букетом
троянд. Сів, поклавши поряд букет, і глянув на годинник.
Першою
до тями після паузи в пару хвилин прийшла одна з бабусь
-
В рубашечці…
Далі
включилися усі:
-
В тухлях…
-
З букетом…
-
Женитися хоче…
-
Красивий парубок…
-
Трохи вже переходив у парубках…
-
Але ж красивий та акуратний…
-
Який букет!!!
-
Не те що мій Петро біля клубу нарвав чорнобривців і прийшов свататися…
-
А що, айстр не було?
-Та
йому захотілося раніше, ніж вони зацвіли.
-
…
На
молодому чоловікові дійсно одяг був старанно випрасуваний: стрілочки на штанах,
комірець ідеальний, черевики. Бабусі ожили. Вони забули, про що говорили, у них
з’явився інтерес неабиякий до дійства, що починалося, і вони вже були його
учасниками.
-
Побачення!
-
Якщо він такий красивий у рубашечці, то яка ж вона?
-
Такий з вертихвісткою водитися не буде…
-
Це ж вона в якому платті прийде?!
-
В квітчастому.
-
А може, в костюмі?
-
Та хто ж у штанях за предложенієм приходить.
-
В платі і тухлях…
-
….
Молодий
чоловік поглядав на годинник. Перекладав букет. Навіть зателефонував. Потім
витяг маленьку червону коробочку і почав її відкривати й закривати,
розглядаючи. Мені здалося, що я почув, як у бабусь застукали серця.
-
Чекає.
-
Нервує.
-
Я ж казала, що предложеніє буде робити.
-
В салоні вона зачіску робить.
-
От у мене коса була, як заміж виходила…
-
Свідомо запізнюється, ціну набиває…
-
Виховані дівчата не повинні скакати на таке дійство…
-
Хоча б не вкрали такого красеня, поки вона в салоні сидить.
-
От цікаво, яка ж у неї сукня буде.
-
Довга. Такому в короткій не потрібна.
-
І тухлі на каблучку …
-
…
Я
в думках був учасником цих діалогів в очікуванні на сцену появи панянки. Мені
навіть здавалося, що пам’ятник Василю Симоненку теж із цікавістю чекав на
розв’язку цієї святкової події в житті двох людей.
Бабусі
знов раптово замовкли. На майданчику з’явилася молода пані. Вона повільно йшла
до нашого героя, котрий підводився з лави, не відводячи від неї очей. Здалося,
що я чую, як бабусі затамували подих, а їхні серця зупинилися. Нарешті
пролунала перша фраза, котра перервала тишу.
-
В піжамі!
Інша
бабуся лише секунд через десять тиші
змогла уточнити деталі лука (стилю одягу) панянки вимовивши наступну
фразу.
-
В майочці!
І
знову запанувала тиша, в котрій наші герої покидали майданчик.
За
півхвилини дискусія ожила і вибухнула з новою силою. Використовувалися
цікавезні словосполучення для характеристик подій і героїв. Перша фраза нової
дискусії продублювала попередню, сказану майже півхвилини тому.
-
В пижамі!...
Я
покидав майданчик під гудіння розмов бабусь. До мене у них вже не було ніякого
інтересу. У них була гаряча тема для обговорення.
Черкаси.
Рання тепла осінь 21-го року. Словесна хвотографія.
P.S.
Прошу вибачення у героїв цієї події за підглядання, підслуховування і
фотографування. Але все того вечора було красиво і усі були чудові. Це була
осінь перед зимою. Зимою, в котрій прийшла активізація війни. Війни, котра вже
йшла з 14-го року.
В основу створення монумента покладені вірші поета
Немає коментарів:
Дописати коментар