Логарифмічна лінійка

У старших класах, я спостерігав, як головний інженер господарства розраховує потужність електродвигунів для тваринницької ферми. Він виважено записував у зошит цифри. Потім робив розрахунки на логарифмічній лінійці й знову записував цифри. Для нього не було проблемою обчислити параметри металоконструкції чи розрахувати потужність насоса. Він був випускником інженерного факультету Мелітопольського сільськогосподарського інституту.

Незабаром я і сам вступив до вишу. На зміну старій добрій логарифмічній лінійці прийшли дива кібернетики — електронно-обчислювальні машини. Опановували в інституті перші радянські комп’ютери «Іскра» та «Нева». Під час екскурсії до обчислювального центру викладачка показала групі щось надреальне, космічне! Посеред кімнати стояла квадратна споруда об'ємом у кілька метрів кубічних. На ній мерехтіли вогники, оберталися бобіни…

- Подобається? — запитала викладачка.

- Так, — дружно відповіли ми.

- У двадцять першому столітті у кожного з вас буде така!...

Перше, що спало мені тоді на думку — де я її поставлю…

Нині ту машину вже давно вдосконалено й трансформовано, зменшено в розмірах до зошита, чи й того дрібніше. Можливості її стали майже безмежні. Але без того інженера, що має базові знання та ще перевірену часом логарифмічну лінійку, вона таки працювати не може.

Здавалось би, звичайна лінійка — аналоговий обчислювальний пристрій, що дозволяє виконувати кілька математичних операцій, основними з яких є множення і ділення чисел, — може вирішити будь-яку математичну проблему. За її допомогою запущені космічні кораблі й створені літаки, збудовані заводи та електростанції, тобто виконані найскладніші інженерні розрахунки… Майже чотири століття славної історії незмінної супутниці інженерної думки має така собі лінійка. Логарифмічна лінійка — винахід Вільяма Отреда і Ричарда Деламейна.