вівторок, 20 липня 2010 р.

Як правильно женитися

    Наш колгоспний завідувач гаража був не тільки фахівцем в автомобілях, але і людиною поетичної та філософської натури. Межі розвитку натури чітко окреслювала його дружина. Але що то за творча натура, у котрої є якісь межі?! Що то за творча натура, котра не виходить за розуміння твору в прийнятому класичному баченні?! Альтернативний погляд на поезію і прозу у нашого завгара зміщувався до більш приземистого бачення речей. Чого тільки вартувала його абетка на букву “о” про Онєгіна, Ольгу, Онєжське озеро і події що там відбувалися…
   Життєві поради, котрі давав завгар- то  окрема картина. Він – поважний чоловік років п’ятидесяти і я-  сухоребрик-восьмикласник в сандалях на виріст.
-      Отож, Юрко, слухай:
   Колись прийде час і захочеш женитися. Скажеш батькові про те. Батько візьме коштів і поїде до Решетилівки. В Решетилівці він знайде училище народних промислів.  Підійметься до приймальні директора. Запитає в секретарки, чи прийме директор (Опис секретарки це окремий літературний твір. В ній була вміщена вся жіноча краса в розумінні завгара). Зайде до директора.  Директор же буде сидіти за своїм столом і щось читати. Батько привітається. Розповість що його привело здалеку. Що син уже підріс і треба шукати пару - порядну дівчину та майстриню на усі руки. А де шукати як не тут?  
    Директор поправить окуляри. Підсуне до себе ближче рахівниці та уважно почне слухати батька. А батько говоритиме: “Нам би таку, щоб могла ряднинки ткати” – директор на рахівницях кісточкою “клац”. “Нам би таку, щоб кроїти й шити вміла” - директор на рахівницях кісточкою “клац”. І так батько говоритиме, а директор рахуватиме. У цій справі скупитися не варто.
   І от батько в кінці скаже останню вимогу – щоб у неї мама при пам’яті була. Тут директор візьме трішки більшу паузу. Подивиться у вікно, а потім на мапу що на стіні. Його погляд блукатиме  Великою Багачкою, Шишаками,  Лубнами, Оржицею, Козельщиною, Кобеляками, … Задумається і скаже: “Ще одна така є“. Потім кине три кісточки на рахівницях, подумає і добавить до суми ще дві кісточки. Батько витягне гаманець …
-     Дядьку завгар! А якщо я їй не сподобаюся?
-     Ну як ти не сподобаєшся? Трішки витягнешся вверх. То що ребра видно- не страшно. Відгодуєшся. На станції підстрижешся. От сандалі псують весь твій вид жениха. Заробиш грошей, пошиєш в Новій Празі чоботи-чорнобривці.  А в чоботях-чорнобрицях ще нікому не відмовляли.
     Пройшов час і якось по іншому подивився на цю розповідь. Скільки всього цікавого могла повідати творча душа завгара, коли б  дружина не зупиняла політ його хвілософських роздумів. )))

Фото. Чоботи-чорнобриці.  (Сап'янові чоботи мали чорний низ - пришву ( більш дорога шкіра) та халяви світліші ( з більш дешевої шкіри), від чого мали назву «чорнобривці».

Немає коментарів:

Дописати коментар