Як правильно женитися

Наш колгоспний завідувач гаража був не тільки фахівцем з автомобілів, але й людиною поетичної та філософської натури. Межі розвитку натури чітко окреслювала його дружина. Але що то за творча натура, у котрої є якісь межі?! Що то за творча натура, котра не виходить за межі розуміння твору в прийнятому класичному баченні?! Альтернативний погляд на поезію і прозу у нашого завгара зміщувався до більш приземленого бачення речей. Чого тільки вартувала його абетка на літеру «о» про Онєгіна, Ольгу, Онезьке озеро і події, що там відбувалися…

Життєві поради, котрі давав завгар, — то окрема картина. Він — поважний чоловік років п’ятдесяти, і я — сухоребрик-восьмикласник у сандалях на виріст.

- Отож, Юрку, слухай:

Колись прийде час, і захочеш одружитися. Скажеш батькові про те. Батько візьме кошти й поїде до Решетилівки. У Решетилівці він знайде училище народних промислів. Підійметься до приймальні директора. Запитає в секретарки, чи прийме директор (опис секретарки — це окремий літературний твір; у ній була вміщена вся жіноча краса в розумінні завгара). Зайде до директора. Директор сидітиме за своїм столом і щось читатиме. Батько привітається, розповість, що його привело здалеку, що син уже підріс і треба шукати пару — порядну дівчину та майстриню на всі руки. А де шукати, як не тут? 

Директор поправить окуляри, підсуне до себе ближче рахівницю та уважно почне слухати батька. А батько говоритиме: “Нам би таку, щоб могла ряднинки ткати”, — директор на рахівниці кісточкою — “клац”. “Нам би таку, щоб кроїти й шити вміла” — директор на рахівниці кісточкою — “клац”. І так батько говоритиме, а директор рахуватиме. У цій справі скупитися не варто.

І от батько в кінці скаже останню вимогу — щоб у неї мама при пам’яті була. Тут директор візьме трішки більшу паузу, подивиться у вікно, а потім на мапу, що на стіні. Його погляд блукатиме Великою Багачкою, Шишаками, Лубнами, Оржицею, Козельщиною, Кобеляками… Задумається і скаже: “Ще одна така є”. Потім кине три кісточки на рахівниці, подумає і додасть до суми ще дві кісточки. Батько витягне гаманець…

- Дядьку завгаре! А якщо я їй не сподобаюся?

- Ну як ти не сподобаєшся? Трішки витягнешся вгору. Те, що ребра видно, — не страшно. Відгодуєшся. На станції підстрижешся. От сандалі псують весь твій вид жениха. Заробиш грошей, пошиєш у Новій Празі чоботи-чорнобривці. А в чоботях-чорнобривцях ще нікому не відмовляли.

Минув час, і якось по-іншому подивився на цю розповідь. Скільки всього цікавого могла повідати творча душа завгара, коли б дружина не зупиняла політ його хвілософських роздумів. )))

 Фото. Чоботи-чорнобривці. (Сап'янові чоботи мали чорний низ — пришву (більш дорога шкіра) та халяви світліші (з більш дешевої шкіри), від чого й мали назву «чорнобривці»).