Бачив невеличку церкву в горах. Біля тієї церкви вітер
грався єдиним незакріпленим дзвоном. Тихо і глухо, злегка гупаючи, дзвін задавав
ритм мелодії. Тому ритму під горою
відгукувались п’ять різноголосих тронок на шиях у годувальниць-корівок. Вітер як справний музика постукував у дзвін, посвистував,
зачіпаючись за дах старої церкви. Тихий
дзвін, до котрого підіймались з галявини голоси п’ятьох дзвінких тронок і над
ними вітер. Мелодія...
Розгадував ту
мелодію. Осінь, вітер, дзвін, тронки. Намагався підібрати слова. І якось само
собою знайшли цю мелодію слова одного віршу з “Саду
божественних пісень” …
О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.
За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі …
( Із записок пана Бродника)
Немає коментарів:
Дописати коментар