Варта

 

Кінець 1980-х. Межа весни і літа. За місяць — офіцерські збори. За ними — кінець служби і цивільне життя. Що в нім і як в нім? З такими думками помічник начальника варти (тобто я) підходив міняти один із постів на полігоні. За спиною йшли вартові змін. Оклики вартового, мої відповіді. Все як завжди. У спокійний хід служби і філософські роздуми про життя увірвався гучний дзвінок телефонного апарата на посту. Взяв слухавку. В ній лунав чіткий командний голос начальника варти:

- Сержант! Прискорся до посту на КПП. Там літня жінка хоче пройти на територію полігону. Вартовий її стримує, але вона дуже активна. Ти знаєш, що на полігоні є гості. Розберись у ситуації.

- Буде виконано.

Так, гості. Комбриг вже другий день із командирами двох сусідніх полків париться в лазні за повною програмою. Добра лазня, нова, два місяці як збудували. З того часу здається, що вона не зупинялась у наданні послуг вищим офіцерам бригади і гостям. То було тихе життя тут, а тепер тільки й дивись. У таких роздумах прискорював крок. Вже не розглядав небо і узлісся. Поглядав на водойму, де була лазня, та на КПП, котре з'явилось у полі зору. Що за тітка? Що їй треба? Там ще солдат цікавий на зміні, пів року як служить.

До КПП залишалась якась сотня метрів. Жіночка, побачивши нас, очевидно, зрозуміла, що таку кількість військових вона не переможе, і зробила спробу активізації. Вартовий, виконавши всі вимоги статуту з попереджень, зробив постріл у повітря. Вже залишалось якихось двадцять метрів, як пролунала команда: «Руки за голову, ноги на ширину плечей!»

На обличчі вартового було написано, що він їде у відпустку за цей подвиг. Обличчя жіночки я не бачив, так як вона лежала ним донизу, а іншою конфігурацією свого тіла догори. Розумів, що це точно не загроза від імперіалістів, і думав — як це все уладнати. Десь зверху летів УАЗик начальника варти. Молодий лейтенант, у нього це була всього друга чи третя варта після училища. Я ж намагався умовити піднятися кремезну жінку, вона мені чомусь не довіряла і лежала — руки за головою, ноги на ширині плечей.

...звук гальм УАЗика. Притримуючи фуражку, вискочив з автівки лейтенант, він ледь зупинився біля нас.

- Хто ця особа, з'ясували? Мету проникнення на полігон з'ясували?

- Ще ні.

Він говорив так швидко, гучно й емоційно, що жінка підняла голову і глянула на нього. Їхні погляди зустрілися, і він зблід... У той момент картина на КПП виглядала так: вартовому це все не заважало думати про відпустку в Липецьк, я і порушниця років шістдесяти дивилися одне на одного в роздумах, що робити, троє вартових, котрі прийшли зі мною, підтримували лейтенанта і намагалися привести його до тями. Десь недалеко другу добу парився в лазні комбриг із двома командирами сусідніх полків.

Перше, що сказав, прийшовши до тями, лейтенант — це «теща комбрига». Йому знову стало зле, і вартові підхопили його під лікті...

За пів години прибув новий начальник варти. Молодого лейтенанта забрав лікар у санітарну частину.

По обіді наступного дня командир роти сказав мені, що викликає комбриг. Описувати свої емоції та думки в очікуванні кількох годин до зустрічі з комбригом я не буду. Напишу про саму зустріч із ним. Зробивши крок через поріг кабінету, дуже несміливим голосом промовив:

- Сержант Фоменко. За Вашим наказом прибув.

- Заходь. Сідай там на стілець, — показав пальцем де, не відриваючи очей від паперу, який читав.

Ще з хвилину він читав, потім відклав папір. Глянув на мене. Піднявся, підійшов і сів поруч. Секунд двадцять мовчав. Я боявся, щоб він не почув, як стукає моє серце в цій тиші. Далі спокійно почав бесіду:

- Лейтенант у санітарній частині?

- Так.

- Ти бачив, як усе відбувалося?

- Так, на власні очі.

- Солдат правильно поводився? Ротний каже, що в нього в голові іноді блукають таргани.

- Усе правильно. Активної сили не застосовував. Тільки перешкоджав. Застосував зброю, коли не зміг уже нічого зробити. Команди всі правильно подав. Далі я повільно і злякано продовжив опис події: громадянка лягла на землю, руки поклала за голову, ноги — на ширину плечей.

- Про що мріє солдат?

- Він службу тягне, хоче в партію вступити. Каже, що з нею по життю легше йти.

- Таргани в голові? — на обличчі комбрига з'явилася посмішка.

Комбриг на секунд десять замовчав. А в мене пішов холод в очікуванні покарання за тещу.

- Так кажеш, руки за голову поклала, а ноги на ширину плечей?

- Так.

- А скільки лежала?

- Хвилин до десяти.

- Руки за голову поклала, а ноги на ширину плечей.

Комбриг повернувся, щоб глянути мені в обличчя. Права рука його піднялася у мене над головою і всією шириною долоні почала опускатися на спину. Після того, як відчув дружню долоню і його пальці на спині, він мовив:

— Синок! Мені таке не вдалося зробити за все своє життя. Ноги на ширині плечей, руки за головою. І це моя теща... — Далі він мав невеликий монолог, а можливо, діалог із власним життям про свою тещу. Потім закінчив бесіду зі мною:

- За тещу перед строєм я відпустку не можу дати. Анекдоти ходитимуть і за межами округу. Ротний організує тобі днів п'ять відпустки. Солдату зробимо кілька звільнень у місто і віддамо замполіту, нехай подивиться, який із нього комуніст може вийти. Можеш іти.

- Є.

Коли я покидав кабінет, то за спиною чув ще фразу комбрига: «Треба ж... Руки за голову...»