Пізня
осінь… Сонце кидає свій погляд у плавні - простір, де час і думки рухаються в
іншому вимірі. Тут
навіть сонячні промені змінюють свою швидкість і сутність. Вони граються з
останнім листом шовковиці, малюють в осінній воді портрети дерев, а потім - зникають у зеленій траві голого лісу. В траві, що піднялась восени, аби забрати з собою в зиму ці промені, які, перезимувавши, зійдуть весною і посміхатимуться
первоцвітами.
Тиша. Протовче. Перетин часів… «І
пішли на конях і в лодіях, і прийшли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові»
. Ось їхні
лодії в затоці. Я їх уявляю, ні, я їх бачу. Виснажені шляхом, статечні чоловіки важко йдуть берегом, повз мене. В руках - зброя, кольчуги. В очах втома і невідома
доля. Біля броду – коні. То спішені варяги рухаються бродом до острова. Сонячні промені губляться
у цьому всьому, навіть, не відблискуючи на кольчугах і у каламутній воді переправи. Чим чи ким
вони повернуться незабаром?
Може їхні душі – то сьогоднішня зграя диких качок на озері з пізнім виводком, котрий не може
відлетіти у Вирій. А може – ті акації з покрученим вітром гіллям. Бог один знає, у що, чи у кого сонячні промені перенесуть душі
лицарів війни. Подарують спокій чи неспокій.
Осінь у плавнях. Пройти стежкою може кожен, а увійти в осінь – ні. Не кожному Протовче показує свою
вічність. Чайки поміж чайками. Весла поміж крилами. Богдан Федорович Мамай під
парусом думку гадає.
Тріпає вітер парус і чуби лицарям війни. Хмара. Хмара над водою забрала всі чайки і промені сонця. У
спокої – неспокій. Протовче -
нескінченний ланцюг вічності.
З цього місця ніхто нікуди не пішов. Душі людей із різних часів навічно прив’язані тут. Вони невтомні у своїй нескінченній справі. Іду дамбою, збудованою у війну
для залізниці. Іду серед стомлених
тяжкою працею жінок і дітей… Тиша. Розплився туман по очеретах і,
розірвавшись на шмаття, злетів білими чайками в небо…
Безмовна
історія плавнів говорить більше, ніж можна сказати. Хитають святі дерева кронами над старим
кромлехом, безмовними обсерваторією і календарем. Теплі й холодні каміння, як чорні і білі смуги життя, як доля і недоля, читають свої тексти буття, даруючи розуміння,
що Ви – ланка нескінченного ланцюга історії цієї землі.
Ми покидали
Протовче ніби виходили з невідомої хмари, що існує у нашій уяві. Очевидно,
господарі міста нас дійсно приймали – то, значить, ще не втрачені наші степові
Душі.
Осінь у плавнях вишивала жовтим кленовим листом
по зеленій осінній траві. Сонячні промені малювали портрети дерев у холодній
воді. Зима вже десь готувала новий білий аркуш для продовження літопису. Плавні
проводжали нас, не прощаючись.
...................................................................................................................................................................
- «І пішли на конях і в лодіях, і пришли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові». Це – з нагоди розміщення тут війська великого князя Святополка Ізяславовича перед переможною битвою з половцями 1103 року
- 1493 року Богдан Федорович Глинський ( Мамай) разом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене місто Очаків.Нападників Глинського хан називав козаками черкаськими
- В період другої світової війни в плавнях Хортиці була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650м. На будівництві було задіяне цивільне населення Запоріжжя.
- «І пішли на конях і в лодіях, і пришли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові». Це – з нагоди розміщення тут війська великого князя Святополка Ізяславовича перед переможною битвою з половцями 1103 року
- 1493 року Богдан Федорович Глинський ( Мамай) разом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене місто Очаків.Нападників Глинського хан називав козаками черкаськими
- В період другої світової війни в плавнях Хортиці була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650м. На будівництві було задіяне цивільне населення Запоріжжя.
Немає коментарів:
Дописати коментар