Російське село

   

Мій співрозмовник молодший за мене. Його минуле овіяне славою активного дрібного злочинця, любителя майже всього, що не рекомендовано в Писанні. Нині не знаю, чи він відмовився від гріходіянь повністю, чи частково. Місцеві люди говорять, що вигляд його покращав, вага перевалила за центнер, зачіска і борода завжди доглянуті. І небідний прихід він влаштував у селі дуже швидко.

Погожого дня мали з ним бесіду перед пам’ятником загиблим односельцям у Другій світовій війні. Я слухав і відповідав. Він, погладжуючи нижче грудей хрест, запитував і намагався пояснювати у стверджувальній формі.

Через чистилище його релігійних поглядів йшли колонами католики, протестанти, юдеї, парафіяни Київського патріархату, члени Народного руху, знову юдеї, грузини, американці, «Правий сектор» і по третьому колу — юдеї, а потім рідновіри, литовці та латиші...

 Співрозмовник був в ударі. Я не заперечував, слухав, а його несло і несло за циркулярами московської церкви. Наркоман і злодій проповідував хліборобу. Особа, котра коригувала артилерійський вогонь на рідне донецьке село, проповідувала селянину.

          Під кінець його зовсім понесло.

- Ви знаєте, тут ніколи раніше не жили українці.

- Можливо, — я показав рукою на стелу, попрощався і пішов.

     Донецьке село. На стелі було викарбовано лише декілька російських прізвищ, що губилися серед численних Цибуля, Макогон, В’ялий, Литовченко…

 (із записної книжки пана Бродника)