Дитина війни

Лютий 2015 року. Заграви над Дебальцевим і Горлівкою. Бахмутський степ під Гольмівським. Кодемський блокпост. Степовою дорогою із Зайцевого прийшов юнак. Сільський хлопчина років вісімнадцяти. Типовий хлопець для свого віку. Одне, що в нім привертало увагу, — це очі, виплакані сльозами. З осторогою він розповів мені, що три дні тому батько пішов з дому і він обійшов декілька сіл у його пошуках. Був у майже всієї далекої і ближньої рідні, знайомих. Нема його, і телефон його не відповідає. Просив дозволу пройти в село, що поряд із блокпостом, до далекого родича…

За пів години до блокпоста з Кодеми йшли дві людини. Син лівою рукою котив велосипед, а правою, обійнявши за плечі п’яного батька, вів його додому. У сльозах щасливий син і п’яний від безвихідності в житті посеред війни батько.

Я дивився вже їм услід і в думках сподівався, що не буде артобстрілу у них на шляху.