Різдвяний степ

Коли вечір для Різдвяної ночі над степом розкочує темну ковдру, коли перша зірка шукає між хмарами прогалину, щоб заглянути на землю, народжується надія, котру оберігатиме і роститиме віра. Та надія складається з багатьох маленьких іскринок-надій.

В цей вечір маленькі ангели несуть листи від діток батькам на фронт. В тих листах любов і надія, частинки тепла, і тому сніжинки, що падають на них, відразу розтануть. Ідуть маленькі ангели-поштарики на світло хатніх вікон. Від села до містечка, від містечка до міста, від міста до села. Ідуть і збирають у свої торби листи.

Над Різдвяним степом зірка, над Різдвяним степом ніч. І веде та зірка маленьких ангелів на схід. Несуть вони у своїх торбинках віру в надію. Не підібратись злим людям до торбин, з яких іде тепло частинок щирих дитячих душ. От і злиться Ірод, шле заметіль, щоб не видно було вогників у хатніх вікнах, запалює в небі вогнища, щоб загубилась в їх вогнях зірка.

Сходяться шляхи маленьких-листонош, тепла стає більше і розтає сніг на стежинках. Злиться Ірод. Карає своїх слуг, котрі не перешкодили листоношам. Та запізно. Вже видно вогники на Сіверському Дінці і за Бахмутом, у верхів’ях Вовчої і до самої Домахи. Це вогники, де чекають листонош.

Різдво. Перемогла зірка злість Ірода, перешкодила його злим слугам, вказала шлях. Цього дня народжується надія і віра в надію. Коляда вже підіймає Сонце вище. Завтра народиться новий місяць. А тепло дитячих листів зігріватиме душі батьків. І звучить над Різдвяним степом колядка:

“Ірод московський, щоб нас обдурити,

Хотів червону зірку засвітити.

Та нам її не треба, хочем світла з неба,

Хочем щастя в наш край, і нам, Боже, помагай!”

Домаха - козацька фортеця з 1594 року. В подальшому місто Маріуполь.