Лист класному керівникові

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Того листа я привіз йому пару годин тому разом із гостинцями. Лист на чотирьох аркушах шкільного зошита від учнів своєму класному керівникові... Так, лист учнів на війну вчителю.

На трьох аркушах повідомлялося, що усі чутки, котрі дійшли до нього про їхні гріхи, — то є неправда і наклеп. У кожному абзаці вони майстерно розвіювали ту неправду і наклеп та переконували, що ні в чому не винні. Просто хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди. Що їхні старання зовсім незабаром будуть відзначені хорошими оцінками.

На останньому, четвертому аркуші йшлося про новини школи нещодавнього минулого і можливі в ближньому майбутньому. Вітання вчителю від усієї школи та персональне вітання від завгоспа. В листі було написане те, що могли написати учні восьмого класу своєму керівникові, котрий вчив їх любити Україну і пішов її захищати.

Пройде зовсім небагато часу. Всього три-чотири роки... Цим дітям і таким, як їхній класний керівник, будуть розповідати про громадянську війну, розпочату Україною. Про північний "братський народ" і що винуватий хтось інший. Що вони такі, як оті недолугі селюки в серіалах... Що їхня з учителем Україна — це "тєріторія вєлікой...". Та й взагалі тієї України не було, бо вона придумана австрійцями й наділена землею московитами. А війна?.. Яка війна? Та що у вас громадянська? 

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Він тоді ще не підозрював, що всього за декілька років буде те, що написано тут у передостанньому абзаці. На жаль, таке життя... Для когось ця земля є передусім Україною. Для когось — виключно розмінною монетою в порятунку чи заробітку статків.