Пан котрий не вживав слово “Я”.

    Читав отриманого на електронну пошту листа від старшого товариша. Знаю його майже два десятиліття. Про свій вік він говорить що йому близько 60-ти років, а точніше 69. Має почуття гумору  і власну думку. Думки його базуються на досвіді та хорошій освіті. Бува, що думки наші з ним збігаються, буває що  не збігаються. Підприємець і викладач, має науковий ступінь. Одним словом поважний пан.

     Перечитував його листа втретє. Був час і звернув увагу не на предмет змісту, а на його мову і спосіб пояснення своїх думок. Було відчуття чогось незвичайного. Згадував бесіди з ним за останні пару років. Повертався до читання більш давнішніх листів. Аналізував побудову речень, словосполучень. В думках повертався знову до бесід… Знайшов! Знайшов в чому незвичайність! В його мові відсутнє слово  - "Я"?  Невже його нема взагалі? Знову старі листи та відтворення в пам’яті бесіди з ним… Нема! Зовсім нема!

   Що то може бути? Людина не говорить слово “я”.  Людина відбулася в житті й те слово їй не потрібне? Людина живе в іншому вимірі? Він не робить запинок в усній мові там де повинно стояти це слово. Значить цього слова нема підсвідомо в його лексиконі.

   Дістав його візитку. На щільному білому картоні було надруковане прописом прізвище, ім’я та по батькові. Нижче номер телефону. Такі номери видавали ще на межі двохтисячних років. І все.  А навіщо? Ну так, навіщо? Достатньо для упізнавання його прізвища з іменем та по батькові.  Електронну пошту для кого потрібно то  напише олівцем.

    Можливо відсутність в мові слова “я”, а на візитівці крім номера телефону посад,  титулів і заслуг то  є ознака того що людина відбулася в житті?  

(Мова в цій замітці не йде про візитівки менеджерів по продажах чи наданні послуг котрі роздаються тисячами. А також про людей котрі славні злими справами й до таких в компанію набиватися не буду.)