2013 рік. Тримав шлях понад лісами зі Знам’янки
на Дмитрівку, а далі на Плоске, Чернече. Потім мимо Чигирина на Суботів і далі
до Івківців. А в Суботові мав перепочити в дорозі. Зустрітися з товаришем,
він там працював завідувачем відділу музею.
Між Дмитрівкою і Плоским зупинив автівку
і пішов на пагорб. На схід розкинулася долина Інгульця, котрий межував
ліси Чорний і Чуту.
“Не славная Чута
Густими дубами,
А славнішая Чута
З Низу куренями,..”
Це тут. Якраз сюди й полетіли три пташечки:
“Смеркається.
Полетимо
Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися,
Відтіль буде чути”.
“Вели́кий льох»” поема-містерія з трьох часових планів (минулого, сучасного і майбутнього) написана більше як півтора століття тому нашим Пророком. Мій товариш з Суботова Віктор Іванович Гугля говорив :“Тарас Григоров про все попереджав. Коли б ми ще дослухались до нього вчасно! А не дослухавшись платили і платимо нині як пташки в містерії Великий льох. І дай Боже колись дослухатися його. ”
Та все ж таки дзвін тихий вітер з лісів несе. Не то з Чорного, а не то Чути...
Минуле в містерії то трагічні повороти історії
України. Три пташечки-ворони в котрих переселив Господь Бог душі трьох дівчат
не пустивши їх в Рай.
Першу пташечку в Рай не пустили :
"Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслов
Москві присягати!.."
Переяславська рада 1654 року. Якою вона була то хто знає? А
вивернули на користь московії.
Другу пташечку:
"А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави."
То поразка Мазепи… Не Мазепи, а усієї України.
Третю пташечку:
"А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
…………………………
Мене мати забавляла,
На Дніпро поглядала;
І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок. А в галері
Князі, і всі сили,
Воєводи... і меж ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась...
Та й духу не стало!"
Не стало Січі й Гетьманщини, а стала московія надовго.
Чому ж ті пташечки сюди прилетіли? – з таким
запитанням самого до себе йшов до автівки. Час післяобідній. Треба встигнути
застати в Суботові ще Віктора Івановича.
Люблю я цей шлях. В якому б стані він не
був. Що не село то розділ історії. От попереду і Заломи проїхав. Скоро край
Чути лісу з подивом збагнув що дзвін майже зник. Дивно якось. Почув його коли
почав поряд з Чорним лісом їхати й зникає він коли покидаю Чуту ліс.
От і Суботів. Старий товариш Віктор Іванович стрічає.
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті… “
В бесіді пожалівся Віктору Івановичу.
- Щось зі слухом. Дзвін тихий
появився і зник.
- А де саме?
- Понад лісами Чорним і
Чутою.
- Ти вже другий хто мені
говориш про це.
- А що то?
Гутницької говорив що шість раз дзвін за його пам’яті був. Тричі перед війнами й тричі перед голодами. Не до добра той дзвін.
- А чому він там чутний? А
тут ні?
- Ти пам’ятаєш де полетіли
три пташечки?
- В Чуту.
- "Звідти буде чути". Згадуй що єпископ писав: “У станиці Гутницькій, … знаходився дзвін, що належить гайдамакам і знятий біля 1770-го року з одного дуба у Чуті.”
- А далі в нього: “Безліч «скликових» дзвонів приховані в засипаному тепер колодязі біля купецької Чутинської контори””. - зовсім поряд був на пагорбах від місця де була та контора.
- І
пташечки тому полетіли туди:
“Як що буде робитися,
Відтіль буде чути”
- Якась містика. Ніби пращури дзвонять у ті дзвони.
- Щось пане Юрію попереду
чекає на нас усіх недобре.
.jpg)
