Історія Івана Ілліча

Як і династії царів, ханів чи фараонів в історії, в Україні існували династії колгоспних комірників. Посада комірника в багатьох господарствах передавалася від батька до сина, була спадковою і вельми шанованою на селі.

Іван Ілліч був третім комірником в історії колгоспу та своєї сім'ї і вже готувався передати ключі від комори своєму синові Василю Івановичу — обліковцю третього відділення господарства.

Поважною ходою, вітаючись із зустрічними, щоранку він йшов до комори, подзенькуючи в'язкою ключів. Закінчивши ритуал відмикання замків, обходив господарство, змірявши оком мішки з борошном та цукром, бідони з медом та олією й усякий інший колгоспний скарб. Старанно витерши пил на столі, розкладав облікову документацію і починав відпускати та приймати матеріальні цінності.

 

Комора була колгоспом у колгоспі, де особа Івана Ілліча стала культом особистості. Тонкощі професійної специфіки відпрацьовувалися роками. Наприклад, «галочка» вгору або вниз у кінці підпису голови означала — видати кращий чи гірший продукт. Наявність чи відсутність крапки в підписі бухгалтера означала те саме. У коморі було двоє терезів: одні — для відпуску товару, другі — для отримання. Загалом в Івана Ілліча було все на пристойному рівні й відповідало найкращим зразкам соціалістичної комірничої науки.

Щомісяця він здавав звіт до бухгалтерії, довго виводячи звітові цифри з головним бухгалтером. Раз на рік приймав ревізію з бухгалтерії, обґрунтовував кожну цифру. Після підбиття підсумків у коморі накривався стіл, закріплювали тостами результати перевірки, і все було гаразд.

Та одного разу до комори забралися злодії, порушивши Івану Іллічу все його спокійне життя. Награбували темної ночі різного добра повний кузов вантажної автомашини, й недалеко від села їх затримав дільничний інспектор. Такий поворот справи ніяк не входив у плани комірника — він цього не бачив навіть у поганому сні. Злодії ввірвалися в чіткий, налагоджений протягом багатьох років механізм життя комори.

Слідчі районного відділу разом із дільничним сільради та представниками бухгалтерії були задіяні в ревізії колгоспної комори. Важилося, мірялося, перераховувалося добро в засіках господарства. Іван Ілліч нагадував темну хмару, про щось увесь час шептався з бухгалтером, лаяв тихенько міліцію і злодіїв. Одних — за те, що крали й попалися, інших — за те, що піймали.

Та коли, навіть за вирахуванням вкраденого, виявилися вагомі надлишки за всіма групами продукції, викликали самого голову колгоспу. Порадившись, “накрили галявину” та завершили ревізію, роз'їхалися з подарунками ревізори, і все пішло потихеньку своєю течією.

Притихли плітки, розправив плечі комірник, знову пішли виписки з «галочками» і крапками в підписах.