Валер'ян Валер'янович

Пів року знайомства на фронті дають статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив велосипед літній чоловік. Медична сумка, картуз на вісім клинців і, крім кілометрів, як мінімум ще 70 років за спиною. Цей чоловік у своєму житті не міг бути ні інженером, ні музикантом. Цей чоловік міг стати тільки фахівцем у медицині після того, як батьки дали йому ім’я. І він дійсно був дільничим лікарем у селі. Ось він уже майже підійшов до мене. Я зняв кашкет і привітався: «Доброго дня вам, Валер’яне Валер’яновичу».

Після короткої бесіди лікар пішов далі, а я дивився йому вслід. Частина снарядів учорашнього артобстрілу влетіла в село. Валер’ян Валер’янович йшов не на виклик, він обходив жителів — у нього така місія в цьому житті. Котив велосипед, зупиняючись біля кожного двору. Говорив з людьми, при потребі прямо перед двором міряв тиск, давав ліки зі своєї сумки і йшов далі. До нього не треба було записуватися на прийом чи брати талончик. Він заміняв усіх лікарів одночасно, а історію хвороб кожного жителя знав напам’ять.

Лікар віддалявся в край села, і вулиця, якою він пройшов, наповнювалася світлом і добротою. Я ж, дивлячись на нього, переконувався, що з іменем Валер’ян Валер’янович життя могло наділити його тільки лікарським ремеслом.