Драбиною до Соняха в небі, щабель за щаблем, підіймався Михайлик. Поважний пан ще ніякого віку…
Підіймався, щоби зазирнути в очі Соняху.
Підіймався, щоби посміхатися сонцю й батькові, який тримав драбину. Посміхатися
всьому навколо…
Той Сонях стояв у центрі світу. За спиною у
Михайла був Дніпро з човнами та рибалками. За Дніпром і рибалками розгорнулися
безкраї степи ген до Молдови. Праворуч стелилися простори аж до Азову. Ліворуч
понад балками, поміж лісами та перелісками, - прямував шлях до Черкас і далі.
А попереду, на сході, де кінчаються чумацькі
шляхи, - Сіверський Донець…
- Добридень Сонях! Добридень бджоли в кошику Соняха! Добридень
ластівки й серпокрильці! Це я Михайлик!
- Добридень! – шелестів жовтими пелюстками Сонях. Добридень! -
гуділи бджоли. Добридень! – співали ластівки й серпокрильці.
Перед паном ніякого віку був цілий Світ.
Сонях же був його початком координат. Від нього починали свій відлік кілометри,
роки, думки, мрії, долі, ...
Приходили осені. Розсипав сонях своє
насіння, котре по весні сходило і найвищий сонях з того насіння знову ставав
центром Світу. І в кожному селі були
свої такі соняхи. Бо що то за українське село коли в нім нема центру Світу.
Одного року десь там далеко за
Слобожанщиною в болотах за лісами щось виросло зле і вродило такого, що
порушило усю систему координат від нашого соняха. Порушилися кілометри, роки,
думки, мрії, долі, …
Не зможе те зле зрости на нашій землі.
Зійдуть діти Сонця між уламків шахідів та ракет з насіння нашого Соняха і
Соняхів в інших селах. І найвищий з них знову стане центром Світу, де не буде
зла. Втопиться те зло у своїх Заліських далеких болотах. Й буде панство ніякого
віку лазити по драбині в небо до своїх Соняхів, щоб посміхнутися всьому що
навколо.
В небо до Соняха, щабель за щаблем,
підійметься поважний пан ще ніякого віку, драбиною, яку триматиме пан Михайло…
Немає коментарів:
Дописати коментар