Чорне озеро. (Легенди Чорного лісу)

У Чорному лісі на березі Чорного озера, котре ще зветься Берестуватим, поралося біля багаття два пани, готуючись до прибуття друзів. Ну як поралося? Один куховарив, а другий, зробивши запас дров, розглядав озеро і потопав у своїх роздумах про ліс і озеро.

Знань про озеро було не так і багато. Площею у два гектари та глибиною невиміряною. Одні говорять, що дістали дна. Інші говорять, що не дістали навіть на глибині у п'ятсот метрів. Єпископ теж багато не написав свого часу, всього декілька рядків: “На південно-західній великій галявині є озеро, через яке протікає річка Чорноліска, що в самому лісі бере свій початок. У цьому озері, крім трясовини й глибоких тинів (скупчення водоростей), становлять визначну пам'ятку так звані земляні карасі, яких у річках не знаходять...“. Що там у нього далі сказано: “Чи не краще визнати, що озеро має підземне джерело, хоча в цьому й ніхто не впевнився?” А далі він згадує про якусь криницю під Єлисаветградом, у котрій водяться такі ж карасі. І думка його — що те озеро і криниця наповнюються зі спільного джерела. Треба в лелеківського панства в передмісті Кропивницького попитати. Може, хто що чув про ту криницю.

Моя місія біля багаття була подавати дрова й уважно слухати. Павло Васильович же чаклував над приготуванням соломахи. Мені влазити в цю справу не можна було. Не дай Боже порізати неправильно сало чи помішати соломаху в казані не з права наліво, а зліва направо, вкинути якийсь інгредієнт невчасно без приказки. Не приведи Господь порушити ритуал приготування соломахи, кулешу чи якоїсь ще святої страви. Васильович був старший за мене на тринадцять років. Коли я збирався у сімдесят третьому році до школи, то він з армії прийшов.

- Розказали б Ви Васильовичу якусь легенду. Чув колись, як один з археологів, що Чорноліське городище розкопував, на Івана Купала пішов берегом у туман над озером і зник. Хмара над озером вкрала його.

- Що було, то було. Він не такий же був, як усі що репортажі в інтернет знімають… Як ти казав на них?

- Тік-токери? Ютуб-блогери?

- Це одне й те саме?

- Приблизно.

- Дивився їх репортажі з озера. Усі як під копірку в репортажах йдуть берегом і лякаються русалок з туману. Тікають від них. Їм і тридцяти років нема, а вони лякаються русалок… От я …

Тут я Васильовичу вірив. Він з армії прийшов з чемоданом, обклеєним налейками з дівчатами. Той чемодан — копія його характеру. Зі споминів свого минулого з часів чемодана Васильович повернувся до теми археолога і нащадків.

- Так от, той археолог не такий як ті, що в інтернет знімають кіно. Він русалок не боявся. Був активний чоловік, і розплодився його рід так, що лісом не пройти. Хочеш доказ?

- Давайте! – сказав, не розуміючи, як Васильович збирається доказувати.

Павло Васильович вийшов на кладку і крикнув над озером: «Знайшов!»

За секунд десять з-за озера зі сторони Богданівки пролунало: «Що знайшов!» Ще за декілька секунд з-за берега озера зі сторони Водяного пролунало теж: «Що знайшов!» Потім ці запитання переплелися між собою, відбиваючись від пагорбів лісових, блукали над озером: «Що знайшов! Що знайшов! Що знайшов!..». А за секунд шість-сім потонули в озері.

Васильович, задоволений якістю відлуння, знову крикнув: «Не скажу!» Але відлуння носило над озером тільки частину словосполучення: «Скажу! Скажу! Скажу! ... »

- Ну і що Ви Васильовичу наробили? Тепер ці археологи прийдуть на нашу соломаху. Будуть питати: «Що знайшли?». Відкривайте ще пакунок з гречаною мукою та витягуйте ще шматок сала. Прийдуть до багаття — то годувати треба людей.

- Не подумав. Але ж пригостити людей треба буде. От Юрко те місто людей портить. Там і води без грошей не дадуть подорожньому.

- То є правда.

- Ото ж.

- З нащадками того археолога з Чорноліського городища Ви мене переконали. Прямо не легенда, а факт.

Павло Васильович робив ритуальні дії з приготуванні соломахи. Я підкладав поряд із багаттям дрова та підглядав. Мені ж теж треба на такий рівень кашовара виходити. Треба, щоб і за мною так колись підглядали. Не тільки рецепти знати, а ще правильні рухи робити та правильні приказки говорити. Бо все те має зміст і силу.

- А як Васильовичу це озеро утворилося? Читав різне. Одні пишуть про кратер вулкана десь біля Олександрівки, а це тріщина в породах. Інші про метеорит. Ще інші, що з часу льодовика воно. Що люди говорять?

- Дві версії є. Перша, що в незапам'ятні часи начальник ПМК ще задовго до трипільців неправильно прочитав креслення та почав тут Чорне море копати. Потім, коли спохватився, виявивши помилку, то озеро вже викопане було.

- А друга версія?

- Що той начальник ПМК мав тут дівчину в Богданівці й хотів море ближче до неї викопати, щоб відпочивати з нею. Задум не вийшов. Вчасно розгледів нагляд за будівництвом. Але викопаного котловану на озеро вистачило.

- Що ж то за дівчина така, що море біля неї копав чоловік?

 

- Тут по наших селах такі молодиці не тільки море можуть примусити викопати …

- А села наші завжди були?

Далі пішли бесіди про навколишні села. За версією Васильовича вони вічні й появилися як і озеро в незапам’ятні часи. Та тільки в істориків один люд стовідсотково зі усім своїм господарством пішов, а інший із усім своїм прийшов. Те, що світ обертався навколо озера і Чорного лісу, було для Васильовича аксіомою.

З теми народонаселення наших сіл повернулися до теми озера і легенд. Хто тільки не був біля цього озера, і що тільки в ньому не потоплено — мечі полководців і полководці з мечами, золото запорожців, скарби Махна та золота карета хана Гірея… Одним словом, на дні озера золотовалютний запас Чорного лісу, який охороняють водяні, вили (русалки) та всілякі інші сили. 

… простір над берегом озера заповнювався запахом диму багаття і соломахи. Вже були нагодовані усі, хто приблукав до багаття та пішов далі своїм шляхом — нащадки археолога, лісничий, подорожні чоловік та дружина, котрі з’їхали з Київського шляху глянути на озеро. І тепер за лісовим столом вечеряло і панство, котре знало одне одного багато років. Васильович, я та двоє наших товаришів.

 

"Описуваний нами край містить у собі одинадцять селищ та сіл і сім урочищ, які мають назву колишніх заселень."

(Єпископ Арсеній (Іващенко). Чорний  ліс та його околиці)

  

Довідка про озеро:

- Озеро Берестове досі не досліджено. Невідома та його глибина. Згідно з однією з версій, озеро має подвійне дно. Вважається, що перше дно створено гілками і опалим листям.

- Вода в озері завжди холодна і тримається приблизно в одних температурних значеннях. Озеро не замерзає. Таке сталося лише одного разу взимку з 2014 по 2015 роки, тоді озеро вкрилося товстим шаром льоду, який витримував навантаження понад 10 дорослих чоловіків.

- Рівень води в озері є постійним протягом року, Берестувате живить лише одну річку – Чорноліську.

- В озері мешкає лише один вид риби – золотистий земляний карась. Варто зазначити, що він не зустрічається більше ніде у окрузі.

- Біля озера знаходиться болото Чорний ліс. Загальна площа озера та болота становить 16 га. Походження болота та озера пов'язане з накопиченням талої води в льодовиковий та післяльодовиковий періоди.

- Майже вся поверхня води озера вкрита сплавиною – зеленими "острівцями" з різних видів рослин. Навколо озера ростуть ліси з дубами та грабами.

- Неподалік озера було виявлено залишки городища чорноліської культури та 265 курганів III століття до н.е.