Хорошого
літнього дня, після смачного обіду, прилягти під черешнею на годинку задрімати.
А ще коли дощик десь ходить, то очі самі закриваються. Недарма мене колись
бабця вчила, що документи на підпис до голови колгоспу треба носити в той
проміжок часу, коли він пообідав і готується на часок задрімати. Я цей таємний
прийом використовував з великим успіхом, будучи молодим спеціалістом
господарства.
Ото
я одного літнього дня, пообідавши, вирішив прилягти в саду задрімати. Сонце
було в зеніті, легкий вітерець нишпорив під кронами дерев. Вже поклав подушку,
приліг у тіні черешні на ліжко, як прибіг до двору сусідський хлопчик Ігор,
шести років.
— А йди, Ігорчику, до
мене. Сідай, розкажи дядькові казку.
— Зараз розповім.
Хлопчик підбіг, сів на
краю ліжка і, як маститий казкар, почав.
— Жив-був ведмідь. Шишки
збирав, з бджолами товаришував…
Я
вже починав крізь сон чути його слова. Очі закривалися.
Ігорчик впевнено
продовжував про героя своєї оповідки.
— Спав, скільки хотів,
ягодами в лісі ласував. Взагалі непогано жив. А потім зустрів ведмедиху. І все
закінчилося.
Легенький
вітерець у саду зупинився. Мої очі широко відкрилися, сон пройшов миттєво.
Стурбований долею ведмедя, я вже не зміг заснути до вечора. Як же так — так
щасливо жив ведмідь і в одну мить усе…
А ви, ведмеді , не подумали, що і Ведмедиця з цим усім безповоротньо розпрощалася!;)
ВідповістиВидалитиДа, отака вона наша доля. )))
ВідповістиВидалитиІ пропав козак... :(
ВідповістиВидалитиЧому пропав, просто Шишки збирав для всього сімейства, з бджолами товаришував за мед…
ВідповістиВидалити- Спав не скільки хотів, а скільки встигав, ягодами в лісі ласував не сам, а з ведмедицею і дітьми. І любили його всі, і хвалили, і гордилися, що він такий крутий Ведмідь - і батько гарний, і роботяща людина, і красень, бо животик не випирає, а мускули так і випирають)))