Хорошого
літнього дня після смачного обіду приємно прилягти під черешнею на годинку
задрімати. А ще коли дощик десь накрапає, то очі самі заплющуються. Недарма
мене колись бабця вчила, що документи на підпис до голови колгоспу треба носити
в той проміжок часу, коли він пообідав і готується на часок задрімати. Я цей
таємний прийом використовував з великим успіхом, будучи молодим спеціалістом
господарства.
Отож
я одного літнього дня, пообідавши, вирішив прилягти в саду задрімати. Сонце
було в зеніті, легкий вітерець нишпорив під кронами дерев. Вже поклав подушку,
приліг у тіні черешні, як прибіг до двору сусідський хлопчик Ігор, шести років.
-
А йди, Ігорчику, до мене. Сідай, розкажи дядькові казку.
-
Зараз розповім.
Хлопчик
підбіг, сів на краю ліжка і, як маститий казкар, почав:
-
Жив-був ведмідь. Шишки збирав, з бджолами товаришував…
Я
вже починав крізь сон чути його слова. Очі заплющувалися.
Ігорчик
впевнено продовжував про героя своєї оповідки:
-
Спав, скільки хотів, ягодами в лісі ласував. Взагалі непогано жив. А потім
зустрів ведмедиху. І все закінчилося.
Легенький вітерець у саду зупинився. Мої очі широко розплющилися, сон зник миттєво. Стурбований долею ведмедя, я вже не зміг заснути до вечора. Як же так — так щасливо жив ведмідь і в одну мить усе…
А ви, ведмеді , не подумали, що і Ведмедиця з цим усім безповоротньо розпрощалася!;)
ВідповістиВидалитиДа, отака вона наша доля. )))
ВідповістиВидалитиІ пропав козак... :(
ВідповістиВидалитиЧому пропав, просто Шишки збирав для всього сімейства, з бджолами товаришував за мед…
ВідповістиВидалити- Спав не скільки хотів, а скільки встигав, ягодами в лісі ласував не сам, а з ведмедицею і дітьми. І любили його всі, і хвалили, і гордилися, що він такий крутий Ведмідь - і батько гарний, і роботяща людина, і красень, бо животик не випирає, а мускули так і випирають)))