Серіали

Небайдужість сільської людини до чужого горя описана в багатьох творах наших митців. Ця риса характеру не покидає селян ні в погані часи, а ні трішки кращі.
Чому жінка, немаюча матеріальної впевненості, буквально в завтрашнім дні, читає книгу про нещасне кохання графині щиро плаче? При чому це кохання бідкається між двох багатих парубків. Дуже багатим молодим і надзвичайно багатим пристаркуватим в передсмертній комі. В муках вибору, вийти відразу за молодого, чи на певний час за старого, а потім за молодого графиня дуже вагається. Героїня твору вибирає, а сільська жінка плаче над її горем. Забувши на якийсь час про свої повсякденні проблеми.
І ото наші і іноземні митці такі “страждання” періодично підкидують в виді своїх творінь. На початку дев’яностих років з’явився новий різновид такого плану творів від митців, для жіночих страждань. Звався він – серіал. І принесло його з далекої Латинської Америки в вигляді сотень серій несамовитих переживань.
Все б було нічого, та перетнулося те мистецтво з технологією виробництва. І це був другий удар по нашому сільському господарству після фермерства. Тільки пристосувались до нових фермерів, родичів бувших партійного і радянських органів, як на тобі заморська зброя в вигляді серіалів. Сильний удар, не менш тяжкий ніж попередній.
Конфлікт був в часі виходу на екрані телеприймачів страждань. В вісімнадцять годин тридцять хвилин, кожного дня, на телеканалі “Просто Марія” – вирок тваринництву. Враховуючи початок доїння корів о вісімнадцятій ціла трагедія. Не видоєних корівок доїли спеціалісти бригади і чоловіки котрі не піддавалися зброї психологічної дії під назвою мексиканський серіал. Та. що там говорити свої корівки чекали поки скінчиться серія і буде обговорена з сусідкою доля героїв. Надої падали катастрофічно, а за ними і прибуток господарства.
На прохання керівництва галузі тваринництва було скликано терміново правління господарства. По єдиному питанню слово з доповіддю мав зоотехнік
- Керівництво галузі випробувало всі педагогічні і дисциплінарні засоби. Ми знаходимося в скрутному стані і пропонуємо. Направити лист до районного сільськогосподарського управління з проханням підтримати нас другими господарствами в питанні: “Направлення листа на телебачення з пропозицією перенести час серіалу”.
Питання було підтримане і лист направлений. Та все ж вирішили не чекати і не сильно надіятися. Технологи радилися про синхронне перенесення в часі всіх трьох доїнь.
У нашому селі час доїння корів не змогли змінити ні перша, а ні друга світова війна, не змінили той час і інші історичні негаразди, а серіал зміг. Зоотехнік вперше з дня заснування колгоспу порушував святе святих - час усіх трьох доїнь за день. Я навіть не можу міському жителю з чимось це порівняти щоб він зрозумів. Це настільки основоположний камінь сільськогосподарського тваринництва, що його не подумували навіть чіпати з моменту організації колгоспу.
Добрим це все не скінчилось, бо перенесення біологічних процесів то не перенесення часу виробу якоїсь деталі. За “Просто Марією” прорвався цілий косяк таких творінь і вже не до витримання технологічних процесів було.
А за два-три роки проходячи по фермі читав написи на табличках. Треба пояснити, що над кожною корівкою висіла металева табличка де було написано крейдою: ім’я, кількість лактацій, отрималось у неї останнього разу з бугайцем чи ні. Якщо так, то коли телитися, а якщо ні то коли знов до бугайця… Отож іду і читаю: Рамона, Марія, Ізаура, Лорена, Кармен, …, замість знайомих Квіток, Берізок, Чайок… А в самому кінці ряду, з великими кільцям в носах, повільно жували сіно бугаї Вандерлей, Маркос та Дієго На їх табличках були відмічені їх парубоцькі подвиги.
Сумно згадувати бо це був один з останніх років тваринництва в нашому господарстві, та і самого господарства. Більшість тих фермерів, причетних до бувших партійних і радянських органів, побачивши легкий заробіток на корівках поклали на них око. Ні технологіями вони не стали займатись. Вибудувавши схеми, почали за безцінь відбирати і вивозити велику рогату худобу на м’ясокомбінати. То був третій удар по сільськогосподарському виробництву, ще був четвертий і п’ятий аж доки не прийшов кінець підприємствам.
По різному можна ставитись до колгоспів і радгоспів, десь вони були вдалі десь ні. У всякому разі залежало від людей котрі там працювали. Але в тім, що їх знищили якісь чужі сили мене ніхто не переконає. Бувші члени КПРС нищили їх, як в свій час члени їх партії нищили селянина одноосібника в кінці двадцятих минулого століття, просто селян в голодомори, просто людей на протязі свого панування. І це не рядові комуністи, а більшість їх керівництва. З низів і до самого верху.