Колиска

   2017 рік. Липень. Рубанівське. Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Стара хатина при церкві, тепер полагоджена та перебудована настоятелем, давала притулок прихожанам із далекої дороги. Спекотного літнього дня і я мандрував до тієї церкви, зупинившись у цій хатині. Втік від міста і спеки. Втік до тиші й думок. Втік до тихого мудрого слова.

Вечір. Читання. У паузі між читанням розглядав стелю. Відклав книгу і, як акордеоніст по клавішах, пучками пальців почав вивчати під стелею кожен сантиметр балок перекриття в будинку. Балки перекладені — вони не так лежали до ремонту, а можливо, деякі навіть з іншої старої оселі. Треба по усій довжині шукати. Десь я все одно знайду. Досліджував на дотик. Шукав і знайшов: на двох балках перекриття місця, де вішали колиски. Акуратно зашпакльовані й покриті лаком отвори.

З чого ті колиски були? З липи чи ясеня? Маленькі човники, на яких пливло в життя покоління наших батьків, дідів і бабусь, прадідів та прабабусь. У ті човники мандрівки в життя хлопчикам клали житній матрацик, а дівчаткам — пшеничний. Під подушечкою завжди були запашні трави: чебрець чи м’ята. А коли господар чи господарка колиски були відсутні, то в ній господарювала лялька-мотанка, відганяючи нечисту силу. І не дай Боже ту колиску пусту погойдати…

Скільки дітей тут у колисках виросло? І які їхні долі? Скільки пісень проспівано біля тих колисок і скільки у них снів бачено?

«Ой ходить сон коло вікон…»

P.S. Основна ідея існування Московії — знищення у сусідніх народів цих колисок чи хоча б їхнє «перепрограмування»