Собака у дворі є практично заступником самого господаря. На ньому – клопоти по охороні і підтриманню психологічного порядку в господарстві. Вибір такого помічника не рядова подія. Придивляння, розпитування, симпатії до певного виду дворняг, а то і породистих собак є процесом вибору.
Сталося так, що в обліковця тракторної бригади Юрія Івановича був собачий приплід. Його кавказька вівчарка Лайма привела цуциків від сусідського cередньоазіатського вівчаря Бурана. З горем пополам Юрій Іванович пристроїв всіх цуциків крім одного. Він у нього жив майже рік. Мав іменний ланцюг з колгоспної сівалки та власне ім’я – Ураган. І треба наголосити, що ім’я повністю відображало його характер і розум.
Одного разу після роботи, ведучи бесіду за чарчиною в старім колгоспнім саду, Юрій Іванович розхвалював свого песика в надії здихатись його, комусь подарувавши. Ми його уважно слухали пропускаючи повз вуха сказане.
- Не пес, а вогонь! День і ніч не спить. Вартує на славу.
- Юрій Іванович, краще розливайте по чарках.
- За цим діло не стане... А пес знатний. Ніхто не підійде!
І вже були б перевели бесіду від розхвалювання його собаки, та подав голос товариш Володя.
- Говорите знатний?
- Одна порода! А який на вигляд, а розум який!
- Та є потреба. Мій Сірко по старості з дому зійшов. Доживав останній рік, як на пенсії за заслуги.
- Та в чім справа? Вважай, що мій Ураган – уже твій.
Підняли чарчини за нового помічника господаря у дворі, роз’їхались. А вже за годину чи півтори, проти ночі, стукав у ворота товариша Юрій Іванович, тримаючи на цепку знервованого свого песика вагою близько трьох пудів.
- Відчиняйте. Я тут вам поповнення на господарство привів.
З острахом домочадці дивилися на те, що звалось песиком, і на міцний ланцюг, на котрому його приволокли. Поки ніхто не прийшов до тями, Юрій Іванович продовжував:
- Він трішки знервований. Ви його погодуйте, і до ранку він освоїться.
Першим отямився тесть товариша, ковтаючи велику порцію повітря, мовив:
- Це песик? Що ти Юрко приволік? Та він перегризе тут всіх і їстиме за двох поросят.
- Він лагідний, ви тільки корміть його, – не приховуючи радості, тікав з двору Юрій Іванович.
Не солодко було товаришу вислуховувати думки членів великої його сім’ї про Урагана.
А той виявився собакою не багатою на розумові здібності, а якщо відверто, то неабияк придуркуватим. Одне, з чим у нього були лади - то це з апетитом. Їсти йому підсовували в тарілці сапою чи граблями, тим же знаряддям і забирали посуд. Радували тільки його ланцюг і ошийник - вони переконували, що ніколи не перервуться.
Не зважаючи на таке страхіття, вирішили залишити «песика» у дворі. Недобрі люди і провіряючі з районного енергопостачання боялися взагалі підходити до двору. Та що там вони, друзі в гості почали ходити через город. Про злодіїв і говорити зайве, чутка пішла про песика по всьому колгоспу.
Прожив він так з півроку, добре їв, добре ріс. Та якось зовсім з глузду почав з’їжджати. То несамовито гавкає, то як цуцик скулить, а то і сльози в очах з’являться. Вже з тиждень, як так поводить себе.
Придивилися – ошийник ніхто більшим не робив, а шия в песика товщала. Отож пасок врізався зробивши рану собачці, котра нервувала від болю.
Що робити? Вирішили замінювати ошийник, обробити ліками рану. Терміново був викликаний свояк товариша, кум Василь, автор розповіді. Одягнені в три, а хто і чотири куфайки, зимові шапки, по дві пари ватних штанів і військові зимові рукавиці ми, тримаючи старі ватні ковдри, оточували Урагана. Він, який не чекав такої наглості, почергово кидався на нас. Та все ж одночасно навалившись на нього ми придавили.
- Куме, що робити? – кричав Василь
- Розрізай ошийник і клади мазь до рани, – відповідав Володя.
Я лежав на собаці і, думаючи, як же будемо відпускати, малював у голові різні варіанти.
- Куме, вороток розвалився, – злякано мовив Василь.
Запанувала на якусь мить пауза, навіть песик під ковдрами притих. Першим оговтався Володя.
- Зараз хлопці в тестя поради спитаємо.
- Батьку, йдіть раду давати! – крикнув свояк Володі.
З господарського двору з’явився тесть товариша.
- Що хлопці там у вас?
- Вороток розпався, що робить? – розгублено питав товариш.
- Мажте ліками шию і – до нового погрібника в яму.
Тягнули, замотаного у ковдри, Урагана до нової ями, викопаної екскаватором під погріб.
Переляканим ворожим поглядом з дна ями дивився пес нам у вічі. Він не підозрював, що доля йому відміряла цілий місяць заточення там для перевиховання. В перші ночі вив, як собака Баскервілів, а вдень гавкав без угаву. Все, як і говорив Юрій Іванович - “не спить ні вдень, а ні вночі”. Почали ввечері добре годувати, щоб спав. Хто ж на повний шлунок витиме, притих трішки.
За місяць в тім же складі, в тій же одежині і з тим же знаряддям стояли над ямою погрібника, координуючи свої дійства.
- То ти говориш ошийник з цепом одівати будемо в ямі? – запитував я Володю.
- Так, потім по двох драбинах піднімаємо наверх і до будки в’яжемо, де був раніше.
Василю, ти зліва, ти, Юрко, справа… - повідав кінцевий варіант плану.
Вже вдруге операція пройшла більш вдало. Пес за якісь хвилин десять сидів перелякано у дворі, біля будки на міцному ланцюгу. Рана загоїлась, новий ошийник з воротком могли витримати і бугая.
Нова пофарбована будка, міцний – від сівалки – цеп і песик Ураган нагадували кожного разу нам про події в котрих взяли ми участь. Після заточення в ямі пес хоч і був грізний та посмирнішав. Навіть облізлий хазяйський кіт вже перетинав неквапливим кроком територію Урагана необгавканим.
Отак ми міняли ошийник собаці… Тож заводьте собачку дома не таку агресивну.
Немає коментарів:
Дописати коментар