Кристально чесна людина

Їхали ми з Іваном у відрядження до Львова. Все, як годиться в таких випадках: костюм у чохлі за спиною, сумка з речами, сумка з харчами…

В купе потяга Дніпропетровськ-Трускавець уже був попутник. Високий кремезний козак років на десять старший за нас. Він сидів біля віконця, акуратно формуючи гірку з продуктів на столику. Продукти були явно без ГМО і мали здоровий домашній вигляд.

- Доброго дня вам, пане, – привіталися по черзі ми.

- Доброго, проходьте. Я Віктор з Нікополя.

- Я Іван, а це Юрко, – представив нас товариш.

Бесіда зав’язалась швидко. За декілька хвилин ми вже примощували свої харчі до цієї гірки на столику. Віктор виявився хлопцем компанійським, їхав до дружини в Трускавець, котра там уже з тиждень відпочивала. У Нікополі він мав невеликий бізнес з продажу верхнього одягу. Одним словом – козак.

До купе ввійшла четверта пасажирка... Років до тридцяти молодичка. Коси, очі, щічки… Я не буду описувати її далі, тому що дружина ніколи не випустить цей нарис у світ.

Ковтнувши слину і звівши щелепи, ми по черзі почали вітатись. Дівчину звали Олена, і їхала вона до Львова у виробничих справах. Виявилася вихованою і дуже розумною панянкою.

Ну хто ж із чоловіків у потязі не вживає? А тут панянка. З її дозволу ми почали дуже культурно вживати. Після 0,5 фірмової горілки ще трішки покуштували «Нікопольської джерельної». Треба сказати, що далеко фірмовому напою до продукту нікопольських умільців. По закінченню вечері прибрали стіл. І тільки розмістилися для інтелігентної бесіди, як у Віктора задзвонив мобільний телефон. Віктор відразу, як солдат у наряді, підтягнувся і пояснив, що це дружина. Підніс слухавку до вуха.

- Ти де? – почувся жіночий голос з динаміка.

- У потязі.

- Хто в купе?

- Два козаки і молодичка.

- Дай їй слухавку.

Віктор зніяковіло протягнув трубку Олені. З трубки знову почувся голос:

- Вітання. Я Наталія. П’ють?

- Ні, – злякано відповіла Олена.

- Що, все вже випили?

- Та ні.

Зв’язок, на щастя, перервався – потяг вийшов із зони покриття.

Прийшовши до тями, ми завели інтелігентні бесіди про садки, бджіл, чим на хліб заробляємо. Настав час і засипати. А це не просто так: три інтелігенти могли поодинці перегарчати уві сні потяг.

Повлягалися. Крутилися, напівдрімали в переживаннях за панянку. Віктор, той бідолаха, тільки очі закриє і прокидається відразу з питанням:

- Олено, я не хроплю?

Так він за ніч багато разів її перепитував.

Прийшов ранок. Ми перепитували, як спалось Олені. Зображували відпочилих козаків, хоч і були виснажені майже безсонною ніччю.

От і Львів. Обмінялись з Віктором телефонами і помандрували ми в одну сторону, Олена в другу, а Віктор поїхав до Трускавця помагати відпочивати дружині.

Пройшов швидко день у справах. У готельному номері вже і спалось, і гарчалось. Прокинувся вранці, відпочивши. Вже збирався далі рухатись, як задзвонив мобільний.

В екрані висвітилось «Віктор з Нікополя». Така рідкість, коли люди після зустрічі в потязі передзвонюються. Можливо, йому так добре там, що вирішив поділитися радістю, – майнула думка. Підняв слухавку.

- Доброго дня, Вікторе.

- Доброго. Хоча який він там добрий.

- А що трапилось?

- Та ось тобі розповім, може пожалієш.

- Розповідай.

- Доїхав я до Трускавця. Наталія зустріла. Страв наготувала. Ми повечеряли, допили «Нікопольську джерельну». Поснули. І ось як перевертався уві сні, спитав у неї: «Оленко, я не хроплю?»

- Та ти що?

- Стою ось я в спортивних штанах, майці і дублянці у фойє і не знаю, що робити.

- Дійсно, хоч додому в Нікополь вертайся.

- Додому не можна?

- Чому?

- В мене реалізаторша Оленка є. Так її дружина ще вночі по телефону звільнила з такими характеристиками… А в неї чоловік молодший років на 10 і ще більший, ніж я. Поки там не розберуться, мені в Нікополь не можна.

- Оце так сюжет! Що ж ти робитимеш?

- Сидітиму, може, відійде, та якось миритись буду.

Отак у житті буває. Кришталево чесна людина, і так постраждала. І не тільки вона, а ще і в далекому від Трускавця Нікополі серед ночі під боком чоловіка – реалізаторка Олена, яка нічого не підозрювала. Не знаю, як налагодили справи, але впевнений, що налагодили. Мине час, і всі постраждалі будуть згадувати цю подію зі сльозами на очах.

Отож дивіться, хлопці, щоб не потрапили в таку пригоду.