Село посміхається

Усе має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному, ним вихованому, частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза і його посмішка — справжні, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого, наївного, багато мрій і праці.

Як же красно воно всміхається:

***

Свіжоспечені рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі.

***

Оленка сидить біля вікна, на якому мороз малює картини. А за спиною у теплій грубі потріскують дрова. В кутку новорічна ялинка посміхається господі та дівчинці.

***

Від хати до хати колядує гурт дітей. У розкриту торбу падають гостинці від односельців. І всі раді, і ніхто не лає за минулу шкоду. Посміхається морозові крізь заметіль горобина червоними ягодами.

***

Спішить з лісництва директор школи похвалитися дозволом на вивезення дров: буде чим розтоплювати шкільну котельню. Від директорової посмішки йде тепло.

***

Перші промені сонця, тане сніг, струмки біжать, стрибаючи по камінцях. Тими струмками наввипередки мчаться паперові кораблики. У хлопчаків штани мокрі по коліна — дома тими штаньми мати битиме. Та все ж радість: весна. Після нескінченної зими — сонце, яке всміхається всьому, до чого доторкнеться його проміння.

***

Баба Марія тішиться лелекам, що звили гніздо на старому стовпі біля хати. А малий Івась — ластівкам, щойно прибулим з теплих країв. Лісник Іван Григорович усміхається молодим листочкам на деревах, першому хору птахів, які прилетіли з вирію.

***

Вчителька Галина Василівна перевірила зошити з граматики і рада відсутності двійок.

***

Весняної днини городня межа гукає до себе сусідок — бабу Ярину і бабу Клаву.

***

Молода сім’я вселяється до нової хати.

***

Дітлашня на нашому кутку зібралася коло теляти, щоб придумати йому ім’я. Віку йому тиждень, привела його ряба Берізка. Наввипередки діти говорять імена: Квітка, Калина… І радість у дітей, і радість у теляти, яке дивиться на них і посміхається їм назустріч.

***

Цвітуть садки в селі, цвітуть дерева в лісі. Ніколи не бувають вони такі прибрані, як у цей час. Посміхаються шпаки, приносячи на своїх крилах тепло. Дід Назар притиснув долоні до старої квітучої груші і вітає її та свою дев’яносту весну.

***

Коваль, поважно дивлячись на викувану підкову, приміряє її жеребцю.

***

Шкільний автобус вітає Іванка, котрий учора заробив двійку і сьогодні має її виправити.

***

Гусенята і каченята край дороги після травневого дощу міряють глибину калюжі.

***

Гаврило Максимович та Горпина Леонідівна радіють рейсовому автобусу, який привіз родичів до них у гості.

***

Механізатор Гнат Пилипович вітає зустрічних дітей.

***

Люди на польовому стані вдячні літній кобилі Галці, котра тягне за собою підводу з діжкою води.

***

Ось баба Василина посміхається маленькому правнукові на своїх руках.

***

А продавщиця сільпо, рахуючи висипану на прилавок гірку мідяків, виконує прохання дітлахів продати цукерок на всі гроші.

***

Дід Орест у лузі на косовиці побачив онуків — Оксанку і Сашка. Дітки несуть вузлик з бабусиним обідом. Їхні голови то ледь визирають з високої зеленої трави, а то й пірнають у неї.

***

Рейсовий автобус перепочиває на кінцевій зупинці у нашому селі.

***

Городина дочекалась літнього дощу, а дощ теж вітає городину.

***

Тітка Тетяна з гіркою приреченою посмішкою дивиться на висапану нею ланку буряків.

***

Працівники майстерні бажають відремонтованому комбайну щонайдовше не бачити його в себе та накосити й намолотити більше, ніж інші.

***

Односельці вітають Антоніну, молоду маму, з донечкою на руках.

***

Старий колодязь, поскрипуючи, вітає відром холодної води спекотний день.

***

Комбайнер Іван Іванович стомлено всміхається, виїхавши з останнього скошеного пшеничного лану.

***

Молодий сонях посеред городу з жаркою посмішкою дивиться в очі сонцю.

***

Бджоляр пригощає дітей вощиною зі свіжим медом і радіє їхній радості.

***

Шкільний завгосп розвантажує привезені з району нові підручники, посміхається школярам і їхнім нелегким шкільним будням.

***

Дід Павло веде за руку свого першого внука до школи.

***

Агроном серед поля вітає осінній дощ на посіяне зерно.

***

Вісімдесятирічна вчителька дякує за букет айстр від свого шістдесятирічного учня на День учителя.

***

Односельці на толоці вітають демобілізованого Вадима у військовій формі, котрий крокує з чемоданом зі станції до села.

***

Микита, учень четвертого класу, йде до школи. З трудом розчесане руде волосся, на рожевому лиці — ластовиння. В лівій руці портфель, у правій — шворінь, ланцюг, на якому за Микитою линдає коза. Вона теж по-своєму всміхається, йдучи на пасовище, і буде всі уроки й подовжений день чекати свого господаря, випасаючи все, що можна дістати, не чіпаючи тільки зеленої трави.

***

Тітка Надія посміхається майбутньому зятеві Петрові, котрий прийшов зі сватами просити віддати за нього Галю.

***

Баба Ярина, виходячи з лісу з кошиком опеньків, посміхається удачі і життю.

***

Велика осіння хмара з темно-синього неба сумно всміхається своєму зображенню в осінній холодній воді ставка.

***

Перший сніг лягає на зелену озимину, вкриваючи її ковдрою від наступаючих тріскучих морозів.

***

Сільська дітвора посміхається Святому Миколаєві, знайшовши вранці гостинці від нього.

Сміється село стомлено, сумно, життєрадісно, крізь сльози, від самого серця, з надією і безнадійно, наївно, по-дитячому; можливо, не так часто, можливо, зовсім не так, як місто, але все ж посміхається. І ми так посміхаємося, вирослі в ньому. Бо воно навчило нас так посміхатися.