Чоловік на узбіччі

Осіннього дня поряд із трасою стояв літній чоловік. Середнього зросту, трішки сутулуватий, у кашкеті. Він пильно розглядав кожну автівку, що їхала до Києва. Коли дивишся на нього, виникає перша думка — він когось чекає. Може, рідних чи гостей? А може, гостинець хтось передав попутною автівкою?

Цей літній пан уже декілька років жив під Києвом у селищі. Можливо, він ніколи навіть не думав, що тут житиме. Коли залишився самотнім, ще якийсь час господарював. Потім спродав нажите та приїхав до сина. Там, у своєму містечку, він усіх знав і всі його знали. Там усе було по-іншому. А тут, у передмісті, паркани з сигналізацією і мало хто кого знає на ім'я. Не поговорити, та й справи спільної ні з ким не зробити. Інше життя.

Чого він стояв і кого чекав? Нікого він не чекав, і ніхто нічого йому не віз. Він вдивлявся у номери автівок. Новітніх і не дуже новітніх, легкових та вантажних. І коли повз нього зрідка проносилася автівка з вінницькими номерами, то жадібно на повні груди вдихав повітря. В надії, що в тому вихорі, який несла за собою автівка, була краплина повітря, підхоплена на берегах Південного Бугу чи біля Немирівських валів. Краплина повітря з того краю, де він жив, і його думки були на прив’язі там.

Осіннього дня поряд із трасою стояв літній чоловік. Він приходив до траси майже щодня хоча б на якісь двадцять хвилин. Шлях можна виміряти не тільки кілометрами і годинами. Шлях — це ще й філософська величина. Його можна вимірювати по-різному і різними величинами.