Мудрість

Що може бути поважнішого за виважений діалог зі старшим дідом? Поважна мова. Детальний аналіз події чи цілої епохи. Аналітика в кількох реченнях, без застосування складних слів. Глибина думки та знання фактів, невідомих офіційній історії. І ті факти виявляються на перший погляд більш правдоподібними, ніж офіційні пояснення придворних істориків. Розміреність мови надає бесіді спокою, котрий відсутній у повсякденному спілкуванні міста.

У тих бесідах підсвідомо запитуєш про прості життєві речі, які турбують душу. І на котрі люди століттями шукають відповідь, так і не знайшовши її.

Дід Іван — знаний філософ на селі. Його влучні поради не раз виручали односельців. Та й чого там скромничати, за межами села теж знали про його добру славу. Єдина людина, що ставилася скептично до філософської душі діда, була його бабуся. Вона зупиняла старого ще на початку роздумів і давала завдання по господарству, тим самим збіднюючи філософську науку на чергове відкриття.

Я не був союзником його бабці. Полюбляв при нагоді вдаритися в роздуми чи дискусію з дідом Іваном.

— Діду, треба мені перемога у справі. Ви мудра людина, порадьте.

— То неправду говорять люди.

— Що ви мудра людина?

— Ні, що мудрість є.

Поглянув на діда. Посмішки не було. Далекий погляд у роздумі. Портрет Канта відпочиває.

— Це щось нове. Ви чи не замахнулися проти філософського світу?

— Ні, Юрку. Мудрість сама по собі не існує. Нею називають два поняття разом: досвід і обережність.

— Чекайте. Зараз я “перезавантажусь”. Бо я, як уже “городський”, так глибоко думати не можу.

— Розумієш, Юрку… На досвіді й обережності ти не переможеш. Ти з ними не програєш.

— А з чим перемагають?

— Перемагають, маючи розум. Перемагають завдяки молодості, непередбачуваності, наполегливості.

— Підождіть, діду. А розум і мудрість — не одне й те саме?

— Ні, Юрку.

— Яка різниця?

— Поки сказати не можу. Думаю над цим питанням давно…

Дивився я на діда, намагаючись осягнути неосяжну глибину його роздумів. З тих роздумів можна було писати лекції та дисертації.

Шкода, що ті роздуми можна осягнути тільки з віком. Та осягнути — це частина справи. Застосувати в житті — то друга частина. І та друга частина набагато більша й набагато складніша. І далеко не завжди досяжна.

І чому так влаштована людина? Треба запитати діда.