Високі почуття

У затишному ресторані, за чашкою кави, якось мудрували з товаришем над однією перспективною справою. За сусіднім столиком сиділа пара молодят. Дівчину я знав як розумну і порядну доньку пристойних і небідних батьків. Хлопця не знав, але враження він справляв скромної молодої людини.

Дівчині вже сповнилося двадцять п’ять років і, швидше за все, вдома їй сказали: «Доцю, грошей вистачить, шукай собі порядного хлопця, на статки його не дивись». Доця знайшла і, вже вкотре, переконувала парубка у спільному щасливому майбутньому. Я став вимушеним свідком їхньої бесіди.

Він переважно мовчав. Вона — говорила. Щиро, впевнено, пишномовно малювала картини спільного щасливого майбутнього життя. Одна із фраз, що мені сподобалася: «Тато говорив, що, коли одружимось, то купить нам нову Тойоту».

Я, можливо, й забув би ту бесіду молодят у ресторані… та склалося так, що днів за десять був на Хортиці. Сидячи на камені в урочищі Чорна скеля, згадав, що піді мною — Змієва печера, з якою пов’язані певні події в житті Геракла. Коли у нього зникли коні, він пішов їх шукати і дістався країни Гілеї. «... там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче — зміїним. Він, побачивши, здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней, що зникли. Вона тоді відповіла йому, що вони в неї, але вона поверне йому їх, коли він із нею з'єднається...»

Проходять тисячоліття, а в житті людини мало що змінюється. Високі почуття стають ще вищими, тільки збільшується кількість кінських сил у пропозиціях. А далі, за пропозиціями, життя…