Молодий агроном

Більшість українських сіл у другій половині минулого століття були окремими територіальними і виробничими підрозділами. Як правило, на теренах якоїсь сільради знаходилося сільськогосподарське підприємство, у котрому постійно працювало відсотків дев’яносто працездатних жителів.

Тісні родинні відносини на селі — фактор, з яким не рахуватися неможливо. Крім родинних, ще є кумівські і сватівські поріднення. Всі вони разом знаходяться по інший бік від професійних, але останні майже цілком залежать від перших.

Прийшла рання весна до колгоспних ланів у мій перший рік праці агрономом. Завітала несподівано до недовідремонтованих культиваторів і сівалок, борін та дизелів. З енергією перших променів заметушилися по тракторній бригаді механізатори. За ними з такою ж швидкістю рухалися бригадир та завідувач майстерні.

Посередині бригади стояв молодий агроном і гучними командами старався надати цьому хаотичному руху хоч якогось порядку. Це була його перша весна в господарстві. Агроном старався, на нього дивилися як на нову людину. То був екзамен на професійну і психологічну придатність. На завоювання авторитету у трудового колективу і односельців.

У круговерті людей спокійними були тільки дві особи. Першою — старий, сліпуватий і полинялий пес Колінвал, що лежав біля кухні, витягнувшись і підставляючи бік під весняні сонячні промені. Другою — колишній парторг (хоча колишніх парторгів не буває), а нині заступник керівника господарства із загальних питань Григорій Петрович. Він спокійно протирав свої черевики серветкою біля службового авто, і здавалося, що вся ця суєта ніяк його не бентежить.

Молодий агроном не втихав, подавав гучні команди:

- Іване, заводь вантажівку і на тік грузитися під зерно.

- Не поїду. Мені ще ремонтуватись.

- Так чому ти в наряд записався?

- Заробітна плата потрібна.

- Я тобі не підпишу путівку. В майстерню до завідувача!

Підійшов до агронома парторг, взяв його під лікоть:

- Ти, Миколайовичу, не зачіпай Івана, він син завгара.

Парторг повернувся до свого авто, зайнявся черевиками. Агроном задумався, за мить прийшов до тями і продовжував:

- Петре! Заїжджай сюди. Будемо перевіряти норму висіву на майданчику.

- Вона і так нормальна.

- Яка нормальна? Будемо рахувати зерна на погонний метр.

- Та ніколи не рахували.

- Не ганьби старих агрономів, їдь сюди.

За плечима в агронома з’явився парторг:

- Ти Петра не чіпай, він зоотехніку двоюрідний брат.

Агроном мовчки провів розгубленим поглядом до службової автівки Григорія Петровича. Але все-таки не здавався.

- Миколо, відчіпай коромороздатчик і готуйся завтра в степ.

- Ні, я на фермі.

- На фермі буде Олексій.

- Так він на другій фермі.

- Встигне. У піковий період дві ферми обслуговуватиме. А ти сіяти будеш.

- Я буду скаржитися.

- Кому?

- Парторгу.

- Скаржся. Ти теж родич чийсь?

- Парторга племінник.

Агроном безнадійно глянув на парторга, котрий мовчки підтвердив кивком голови сказане.

У молодого агронома Юрія Миколайовича не витримали нерви.

- Григорій Петрович! А з ким взагалі можна тут у колгоспі керувати?

- А он бачиш біля Т-150 Ігор крутиться. Він приймак у нашому селі, ним усі й керують.

Очі агронома зустрілися з очима приймака, в яких було підтвердження сказаному.

Та все-таки спільними зусиллями і природним розумінням людей селянського призначення знаходився консенсус. І тоді оралося, сіялося, косилося, молотилося на рідних ланах.