Роман в один абзац

Перша частина. Осінь 2017 року.

У неділю підвозив діда. Підібрав його в Придніпровську і віз за десять кілометрів до Любимівки. Він їхав з двома сумками куплених продуктів. Їхав до мами. Йому йшов вісімдесятий рік, мамі — дев'яносто вісім. Подумки рахував роки їхнього народження. Мама народилася ще в тій Україні (УНР) тисяча дев'ятсот вісімнадцятого, а він — у тисяча дев'ятсот тридцять сьомому. Десяток кілометрів — як одна мить. Не встиг і питань поставити... Любимівка, подорожній подякував і пішов до мами.  

Десять речень. А роздуми над ними можуть не вміститися в десятки книг...

P.S. Колись я написав роман в один абзац. Потім дописав другу його частину в один абзац. А слідом дописав третю частину роману, теж в один абзац. Остання частина — сумна.

 

Друга частина. 6 січня 2018 року.

Я знайшов, де мешкала літня пані, і заїхав сьогодні привітати її зі святами. Минулого разу прорахувався з її віком. Корнілова (Дем'яненко) Ніна Микитівна 1919 року народження (не 1918-го, як вважав). Але це суті не міняє. Вона народилася в УНР. Світлий розум, чудова пам'ять. Віруюча людина. Володіє церковним співом, читає напам'ять молитви. Пам'ятає Дніпрові пороги та плоти на них, веселки над порогами та волів на шляхах, церкви й хто їх руйнував. Яка кара спіткала тих, хто руйнував храми, війну і голодомори, як ходили по полях з молитвами, щоб Бог дощу послав, післявоєнну відбудову... Жива історія. Дай Боже їй найкращого, що можеш дати. У бесіді Ніна Микитівна підтвердила багато чого з моїх ранніх досліджень щодо порогу Кодак і багато чого нового цікавого розповіла.

http://mamajkraj.blogspot.com/2011/06/blog-post_16.html - Кодак

Третя частина. 23 березня 2019 року.

    Два дні тому закінчила свій земний шлях Ніна Микитівна. Вона пройшла з 1919-го через століття у 2019 рік. Народжена в Україні, прийшла в Україну і померла. Коли була дівчинкою, то батько купив їй грамофон і багато грамофонних платівок із записами церковного співу. Вона вивчила їх і співала дискантом у церковному хорі. Коли церкви не стало, то ходила по дворах. Читала молитви й співала там, де хто народжувався, одружувався чи помирав. Ходила, поки ноги ходили. Ще рік тому вона мені напам'ять читала молитви й вірші. Вона читала, а я дивувався і складав докупи історію нашого краю за сто років на шляху її життя. Сто років через поле життя ніжками, душею, долею.